Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Ткачука О.С.,

суддів: Висоцької В.С., Кафідової О.В.,

Умнової О.В., Фаловської І.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсними за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_6 за довіреністю від 10 червня 2012 року, видав наступні довіреності: від 16 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_7; від 24 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_8 і ОСОБА_7; від 08 жовтня 2013 року на ім'я ОСОБА_9 і ОСОБА_10; від 11 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_11; від 14 липня 2015 року на ім'я ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10 Крім того, ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_6 за довіреністю від 10 червня 2012 року, видав на ім'я ОСОБА_11 довіреність від 08 лютого 2016 року.

Посилаючись на те, що довіреність ОСОБА_6 від 10 червня 2012 року є недійсною, оскільки видана на території США у той час, як він не виїжджав до США, а також на те, що довіреність не апостильована в установленому законом порядку, ОСОБА_3 просила визнати вказані вище довіреності недійсними з моменту їх підписання.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 12 вересня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визнано довіреність, видану 16 липня 2012 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_7, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Швидкою М.Г., недійсною з моменту її підписання. Визнано довіреність, видану 24 вересня 2012 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_8 і ОСОБА_7, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Швидкою М.Г., недійсною з моменту її підписання. Визнано довіреність, видану 08 жовтня 2013 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_9 і ОСОБА_10, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Швидкою М.Г., недійсною з моменту її підписання. Визнано довіреність, видану 11 квітня 2014 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_11, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Швидкою М.Г., недійсною з моменту її підписання. Визнано довіреність, видану 14 липня 2015 року ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко C.В., недійсною з моменту її підписання. Визнано довіреність, видану 08 лютого 2016 року ОСОБА_5 на ім'я ОСОБА_11, посвідчену приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Савченко C.В., недійсною з моменту її підписання. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі не довели перебування ОСОБА_6 на території США та підписання ним довіреності від 10 червня 2012 року, а апостилі № С12МН18823 від 11 червня 2012 року та № С26MF17038 від 08 червня 2015 року посвідчували підписи та печатки/штампи осіб, зазначених в цих апостилях для інших документів, тому довіреності, видані ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі довіреності ОСОБА_6, є недійсними.

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що ОСОБА_3 не довела належними доказами обставин, на які вона посилалася у своєму позові, оскільки довіреність належним чином апостильована.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_4, діючи від імені ОСОБА_6 за довіреністю від 10 червня 2012 року, видав наступні довіреності: від 16 липня 2012 року на ім'я ОСОБА_7; від 24 вересня 2012 року на ім'я ОСОБА_8 і ОСОБА_7; від 08 жовтня 2013 року на ім'я ОСОБА_9 і ОСОБА_10; від 11 квітня 2014 року на ім'я ОСОБА_11; від 14 липня 2015 року на ім'я ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_10

Крім того, ОСОБА_5, діючи від імені ОСОБА_6 за довіреністю від 10 червня 2012 року, видав на ім'я ОСОБА_11 довіреність від 08 лютого 2016 року

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилалася на те, що ОСОБА_6 на час посвідчення довіреності від 10 червня 2012 року на території США не перебував та не міг видати довіреність, на підставі якої ОСОБА_4 та ОСОБА_5 видали оспорені довіреності.

Згідно зі статтею 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

За змістом ст. 2 Гаазької конвенції, яка набула чинності для України 22 грудня 2003 року, кожна з договірних держав звільняє від легалізації документи, на які поширюється ця Конвенція і які мають бути представлені на її території.

За змістом ст. 3 Конвенції єдиною формальною процедурою, яка може вимагатися для посвідчення автентичності підпису, якості, в якій виступала особа, що підписала документ, та, у відповідному випадку, автентичності відбитку печатки або штампу, якими скріплений документ, є проставлення передбаченого ст. 4 апостиля компетентним органом держави, в якій документ був складений.

Згідно з ч. 1 ст. 179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 зазначила, що на підставі оспорених нею довіреностей ОСОБА_4, ОСОБА_5 пред'явили позов до неї, приймали участь у розгляді справ про поділ майна подружжя, що підтверджено і матеріалами справи.

Суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив, для яких цілей була видана довіреність від 10 червня 2012 року, зокрема для представлення інтересів ОСОБА_6 в суді чи для розпорядження належним йому майном, зокрема для укладення цивільно-правових угод, хоча це має юридичне значення для правильного вирішення спору.

Так, повноваження представника і дійсність довіреності (передоручення) на представництво особи в суді підлягають перевірці в рамках ЦПК України (1618-15) безпосередньо при вирішенні спору у справі (ст. 38- 44 ЦПК України), в якій бере участь представник, а не за правилами недійсності правочинів.

У цей же час дійсність або недійсність довіреності (передоручення), видані на представництво інтересів особи під час укладення цивільно-правових угод доводиться у позовному провадженні з перевіркою правильності її оформлення та підстав видачі.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення рішення апеляційного суду Одеської області від 24 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.