розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про спонукання до виконання мирової угоди, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року,

В січні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_5 про спонукання до виконання умов мирової угоди, визнаної ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 29 липня 2011 року та стягнення з відповідача суми боргу в розмірі 586 111 грн 97 коп.

В обґрунтування позову ОСОБА_4 зазначив, що відповідно до умов визнаної ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 29 липня 2011 року мирової угоди ОСОБА_5 визнав наявність боргу в розмірі еквівалентному 30 тис. доларів США, та зобов'язався повернути позивачу ОСОБА_4 борг 30 липня 2013 року, виплативши всю суму заборгованості одноразово. Мировою угодою передбачено, що сума, яка підлягає поверненню буде обчислюватися із розрахунку курсу продажу долара США, встановленого Ощадбанком України, станом на день повернення боргу.

З моменту укладання мирової угоди, зобов'язання з боку відповідача ОСОБА_5 належним чином не виконуються, ним було здійснено лише декілька платежів на загальну суму, еквівалентну 6 970,06 доларів США.

Станом на момент звернення до суду із вказаним позовом, а саме 13 січня 2016 року, непогашений борг ОСОБА_5 перед ОСОБА_4 за мировою угодою становить 23 029,94 долара США. Враховуючи офіційний курс долара США акціонерного товариства "Ощадбанк" станом на 13 січня 2016 року, позивач вважає, що з відповідача на його користь підлягає стягненню еквівалент 23 029,94 долара США, що становить 586 111 грн 97 коп.

Враховуючи наведене, ОСОБА_4 просив суд ухвалити судове рішення яким спонукати відповідача до виконання умов мирової угоди шляхом примусового стягнення з нього на користь ОСОБА_4 суми боргу в розмірі 586 111 грн 97 коп.

Рішенням Котелевського районного суду Полтавської області від 12 березня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року, позов задоволено.

Вирішено спонукати ОСОБА_5 виконати умови мирової угоди, укладеної між ОСОБА_4 та ОСОБА_5, визнаної ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 29 липня 2011 року, шляхом примусового стягнення з ОСОБА_5 суми боргу в розмірі 586 111 грн 97 коп.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 судові витрати у справі у вигляді судового збору в розмірі 551 грн 21 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року в частині задоволення позову про спонукання відповідача до виконання вказаної вище мирової угоди та ухвалити у цій частині нове судове рішення про відмову в позові.

Також, заявник просить змінити рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року в частині розміру стягнутої з нього на користь позивача суми боргу шляхом зменшення його з 586 111 грн 97 коп. до 184 470 грн 50 коп.

Доводи касаційної скарги ґрунтуються на тому, що, при ухваленні оспорюваних в касаційному порядку судових рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

При розгляді справи судами попередніх інстанцій встановлено, що ухвалою Котелевського районного суду Полтавської області від 29 липня 2011 року, яка набрала законної сили і є чинною, затверджено мирову угоду в цивільній справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за договором позики.

Відповідно до умов укладеної мирової угоди сторони встановили, що відповідач визнає наявність боргу перед позивачем у розмірі еквівалентному 30 тис. доларів США та зобов'язується повернути позивачу 30 липня 2013 року, виплативши всю заборгованість одноразово. Сума, яка підлягає поверненню, буде обчислюватися з розрахунку курсу продажу долара США, встановленого Ощадбанком України станом на день повернення боргу.

Відповідач ОСОБА_5 взяті на себе зобов'язання в повній мірі у строк, визначений сторонами при укладенні мирової угоди від 29 липня 2011 року, належним чином та в повній мірі не виконав.

На виконання умов мирової угоди ОСОБА_5 здійснив декілька платежів в рахунок сплати боргу, а саме: 9 серпня 2012 року в розмірі 30 тис. грн, що еквівалентно відповідно до курсу продажу долара США, встановленого Ощадбанком України на день сплати боргу, 3 685,50 доларів США; 16 вересня 2013 року в розмірі 10 тис. грн, що еквівалентно відповідно до курсу продажу долару США, встановленого Ощадбанком України на дату сплати боргу, 1 221,74 доларів США; 20 червня 2013 року в розмірі 10 тис. грн, що еквівалентно відповідно до курсу продажу долару США, встановленого Ощадбанком України на дату сплати боргу, 840,33 доларів США. Всього загальна сума сплачених відповідачем коштів на виконання мирової угоди становить 6 970,06 доларів США.

Від виконання своїх зобов'язань щодо виплати решти боргу ОСОБА_5 ухиляється.

Встановивши такі обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, керуючись положеннями ст. 175 ЦПК України, ст. ст. 509, 525, 526, 610 ЦК України, дійшов висновків про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_4 щодо спонукання відповідача до виконання умов мирової угоди шляхом стягнення з ОСОБА_5 грошових коштів, з урахуванням суми непогашеного боргу в доларах США, розрахованого в національній валюті гривні по курсу, встановленому Ощадбанком України, на день пред'явлення до суду позову про стягнення боргу.

До таких висновків суди дійшли на підставі того, що між сторонами у справі виникли грошові зобов'язальні правовідносини на підставі мирової угоди і такі зобов'язання мають виконуватися належним чином у спосіб, передбачений умовами угоди та у відповідності до вимог Закону.

Доводи касаційної скарги зводяться до того, що: позивачем невірно обрано спосіб захисту порушеного права шляхом спонукання відповідача до виконання мирової угоди зі стягненням грошових коштів, оскільки це суперечить вимогам ст. 16 ЦК України; судами зроблено помилкові висновки щодо обрахунків розміру погашеного боргу за мировою угодою та його залишку з посиланням на курс долара США на момент погашення відповідачем боргу частинами та момент звернення до суду позивача з даним позовом, оскільки умовами мирової угоди чітко встановлено момент повернення боргу - 30 липня 2013 року, і передбачено, що сума яка підлягає поверненню має обчислюватися із розрахунку долара США, встановленого Ошадбанком України станом на день повернення боргу, тобто станом на 30 липня 2013 року.

Такі доводи касаційної скарги є безпідставними, оскільки відповідно до ст. 175 ЦПК України мирова угода укладається сторонами з метою врегулювання спору на основі взаємних поступок і може стосуватися лише прав та обов'язків сторін та предмета позову.

У разі укладення сторонами мирової угоди суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Закриваючи провадження у справі, суд за клопотанням сторін може постановити ухвалу про визнання мирової угоди.

Згідно із п. 2 ч. 2 ст. 17 Закону України "Про виконавче провадження" виконанню державною виконавчою службою підлягають ухвали, постанови судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, кримінальних провадженнях та справах про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.

Вимоги до виконавчого документа закріплено у статті 18 цього Закону.

Однією з підстав відмови державним виконавцем у відкритті виконавчого провадження є невідповідність виконавчого документа вимогам, передбаченим ст. 18 Закону України "Про виконавче провадження" (п. 6 ч. 1 ст. 26 цього Закону).

Відповідно до п. 5 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" (в редакції від 21 квітня 1999 року) було передбачено, що мирові угоди, які затверджені судом, відносяться до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Однак Законом України від 18 листопада 2003 року № 1255 (1255-15) "Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень" положення п. 5 ст. 3 Закону України "Про виконавче провадження" виключено.

Отже, на момент постановлення ухвали суду про визнання мирової угоди вона не відносилась до рішень, що підлягають виконанню державною виконавчою службою.

Системний аналіз зазначених норм показав, що у разі невиконання однією зі сторін зобов'язань за умовами мирової угоди інша сторона угоди не позбавлена можливості звернутися до суду з позовом про спонукання до виконання мирової угоди.

До аналогічних правових висновків дійшов і Верховний Суд України, висловивши свої правові позиції у постановах від 23 вересня 2015 року, справа № 6-274цс15, від 11 листопада 2015 року, справа № 6-342цс15.

Згідно зі ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.

Відповідно до ч. 1 ст. 533 ЦК України грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.

Отже, гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України.

Разом з тим ч. 2 ст. 524 та ч. 2 ст. 533 ЦК України допускають, що сторони можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.

У такому разі сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, визначається в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

До аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд України, висловивши свою правову позицію у постанові від 1 березня 2017 року, справа № 6-284цс17.

За правилами ст. 360-7 ЦПК України правові висновки Верховного Суду України є обов'язковими для врахування усіма судами України.

Умовами вказаної вище мирової угоди між сторонами у справі не передбачено порядку визначення курсу долара США при обрахунку гривневого еквівалента боргового зобов'язання в іноземній валюті у разі сплати боргу не одноразовим платежем, а частинами, чи сплати боргу з пропуском строку погашення боргу встановленого угодою, а тому сума, що підлягає сплаті за зобов'язанням, має визначатися в гривнях за офіційним курсом Національного банку України встановленим для відповідної валюти на день платежу.

До таких висновків обґрунтовано дійшли суди при вирішенні даного спору, що відповідає межам заявлених позовних вимог, і доводи касаційної скарги про те що мировою угодою встановлений інший порядок визначення суми в гривнях, що підлягає сплаті за зобов'язанням, в даному випадку є безпідставними.

За таких обставин колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. ст. 332, 335, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Котелевського районного суду Полтавської області від 12 березня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 13 квітня 2016 року залишити без змін.