розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визначення додаткового строку для прийняття спадщини за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла її рідна сестра - ОСОБА_5 Спадкоємцями померлої ОСОБА_5 за законом другої черги є вона, ОСОБА_3, та племінник померлої - ОСОБА_4 Вона зверталася до нотаріальної контори у межах шестимісячного строку для прийняття спадщини, а саме 13 січня 2015 року та 20 січня 2015 року, проте нотаріус відмовив їй у прийнятті таких заяв та видав запити до відділу реєстрації смерті м. Києва з метою з'ясування дати смерті ОСОБА_5 та до голови житлово-будівельного кооперативу "Академічний-3". У подальшому у видачі свідоцтва про право на спадщину нотаріус їй відмовив, оскільки із заявою про прийняття спадщини, яку нотаріусом було прийнято, вона звернулася лише ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто поза межами шестимісячного строку для прийняття спадщини, визначеного ч. 1 ст. 1270 ЦК України.

Посилаючись на те, що відповідач чинив їй перешкоди у прийнятті спадщини, зокрема заволодів документами на спадкове майно, а також на те, що вона є людиною похилого віку та юридично не обізнана, позивачка просила визначити їй додатковий строк для прийняття спадщини після померлої ОСОБА_5 тривалістю в два місяці.

Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 26 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 18 жовтня 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено. Визначено ОСОБА_3 додатковий строк в два місяці для прийняття спадщини, що відкрилась після смерті ОСОБА_5, що померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 юридично не обізнана та є людиною похилого віку, а пропуск строку звернення із заявою про прийняття спадщини є нетривалим.

Апеляційний суд погодився із висновком районного суду, посилаючись також на те, що ОСОБА_3 не мала документів, що підтверджували смерть ОСОБА_5 При цьому 13 січня 2015 року та 20 січня 2015 року, тобто у межах шестимісячного строку для прийняття спадщини, ОСОБА_3 двічі зверталася до нотаріуса із наміром подати заяву про прийняття спадщини, проте нотаріус відмовив їй у прийнятті таких заяв та видав запити до відділу реєстрації смерті м. Києва з метою з'ясування дати смерті ОСОБА_5 та до голови житлово-будівельного кооперативу "Академічний-3". Тому, суд дійшов висновку, що строк звернення із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 пропущено ОСОБА_3 з поважних причин.

Проте повністю з такими висновками апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла ОСОБА_5, спадкоємцями за законом другої черги після смерті якої є її рідна сестра, позивачка - ОСОБА_3 та племінник, відповідач - ОСОБА_4

Судом також встановлено, що ОСОБА_3 звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 року, проте нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва про право на спадщину.

За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини, спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою, для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (ч. 3 ст. 1222, ч.1 ст. 1220, ч. 1 ст. 1270 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (ч. 1 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Відповідно до ч. 3 ст. 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.

Тобто право на спадщину належить спадкоємцеві з моменту її відкриття й закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав із спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

За змістом ч. 3 ст. 1272 ЦК України поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є причини, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Ураховуючи викладене, правила цієї статті можуть бути застосовані, якщо: у спадкоємця були перешкоди для подання такої заяви; ці обставини визнані судом поважними.

Якщо ж у спадкоємця перешкод не було, а він не скористався правом на прийняття спадщини через відсутність інформації про спадкову масу, то положення ч. 3 ст. 1272 ЦК України не застосовуються.

Указаний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 26 вересня 2012 року № 6-85цс12 та від 4 листопада 2015 року № 6-1486цс15 і відповідно до ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для всіх судів України.

У п. 24 Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 "Про судову практику у справах про спадкування" (v0007700-08) судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.

Крім того, відповідно до положень п. 1.4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5 (z0282-12) , у разі неможливості пред'явлення спадкоємцями свідоцтва про смерть спадкодавця нотаріус повинен витребувати від органу державної реєстрації актів цивільного стану копію актового запису про смерть спадкодавця або повний витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть.

Наведеного суд апеляційної інстанції не врахував та у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не дав належної правової оцінки поважності причин пропуску позивачем строку звернення до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, зокрема, чи пов'язані ці причини із об'єктивними, непереборними істотними труднощами та чи зверталася ОСОБА_3 до нотаріуса із заявою про витребування документів щодо смерті спадкодавця та обсягу спадкової маси відповідно до положень п. 1.4 Глави 10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України.

При цьому позивачка посилалась на перешкоди, які їй чинив інший спадкоємець, відповідач у справі. Проте як районний суд, так і апеляційний суд підтверджень таким доводам не знайшли і в судових рішеннях на такі факти не посилались. Отже, із заявою про прийняття спадщини позивачка звернулася лише ІНФОРМАЦІЯ_2 року, тобто з порушенням шестимісячного строку, визначеного ч. 1 ст. 1270 ЦК України, тому в силу ст. ст. 10, 60 ЦПК України зобов'язана довести наявність: 1) об'єктивних; 2) непереборних; 3) істотних труднощів на подання заяви про прийняття спадщини. У зв'язку з цим судове рішення апеляційної інстанції ґрунтується на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, судове рішення апеляційної інстанції не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.