розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства "Банк Форум" до ОСОБА_3 про стягнення кредитної заборгованості за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію на рішення апеляційного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року,

У березні 2015 року публічне акціонерне товариство "Банк Форум" (далі - ПАТ "Банк Форум") звернулося до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що відповідно до умов кредитного договору від 05 листопада 2013 року ОСОБА_3 отримав кредитні кошти у розмірі 19 тис. грн. зі сплатою 27 % річних на строк до 04 листопада 2015 року. У результаті неналежного виконання умов кредитного договору утворилася заборгованість, яку він, незважаючи на вимоги, не погасив.

Враховуючи викладене, ПАТ "Банк Форум" просило стягнути з відповідача кредитну заборгованість станом на 29 січня 2015 року у розмірі 13 707 грн. 58 коп.

Рішенням Здолбунівського районного суду Рівненської області від 12 липня 2016 року у задоволенні позову ПАТ "Банк Форум" відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Рівненської області від 11 жовтня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ "Банк Форум" задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ "Банк Форум" заборгованість за кредитним договором від 05 листопада 2013 року у сумі 207 грн. 58 коп. В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ "Банк Форум" в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про стягнення з відповідача кредитної заборгованості на загальну суму 4 778 грн. 61 коп.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 згідно поданої ним копії квитанції виконав зобов'язання за кредитом в повному обсязі.

Скасовуючи рішення районного суду та частково задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що відповідач станом на 28 січня 2015 року допустив кредитну заборгованість у розмірі 13 707 грн. 58 коп., проте в подальшому, з 24 червня по 26 липня 2016 року, частково її погасив на загальну суму 13 500 грн., тобто непогашеною залишилася заборгованість у розмірі 207 грн. 58 коп. Стягнення іншої заборгованості та пені є виходом за межі позову, оскільки таких вимог не заявлялось.

Проте повністю з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що 05 листопада 2013 року між ПАТ "Банк Форум" та ОСОБА_3 було укладено кредитний договір, відповідно до умов якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 19 тис. грн. зі сплатою 27 % річних на строк до 04 листопада 2015 року.

Пред'являючи позов, ПАТ "Банк Форум" посилалось на те, що у результаті неналежного виконання умов кредитного договору станом на 29 січня 2015 року утворилася заборгованість у розмірі 13 707 грн. 58 коп., яку ОСОБА_3, незважаючи на вимоги, не погасив.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

За змістом ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

У п. 2.6 кредитного договору сторони встановили, що у разі прострочення повернення (погашення) позичальником кредиту згідно з додатком 1 до цього договору (з урахуванням п. 2.5 договору), фактична сума заборгованості за відповідною неповернутою (непогашеною) частиною кредиту вважається простроченою та переноситься на відповідний рахунок обліку простроченої заборгованості, а у банка виникає право вимагати від позичальника дострокового повернення кредиту в повній сумі та сплати процентів, нарахованих по день, що передує дню фактичного повного повернення кредиту.

Відповідно до п. 3.1 кредитного договору за користування кредитом позичальник сплачує проценти, що нараховуються на суму фактичної заборгованості позичальника за кредитом за фактичний строк існування заборгованості за кредитом.

Пунктом 4.2 кредитного договору встановлено черговість погашення заборгованості за ним, зокрема: прострочені проценти; прострочені комісії; прострочена заборгованість за кредитом; строкові проценти; строкові комісії; строкова заборгованість за кредитом; неустойка (штраф, пеня), інші вимоги банку (відшкодування завданих збитків).

Суд апеляційної інстанції на наведене уваги не звернув, не врахував положення п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України щодо свободи договору та того, що сторони у кредитному договорі встановили черговість погашення заборгованості.

Апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не врахував, що відповідач порушив умови договору і погасив частину кредиту не у встановлений договором строк, а також за який нараховувались передбачені договором і законом суми, а також черговості зарахування сплачених відповідачем коштів на загальну суму 13 500 грн., не встановив розміру відсотків за простроченим кредитом станом на день зарахування цих коштів, хоча від цього залежить розмір зарахування (в порядку черговості, визначеної договором) коштів на погашення основної заборгованості, не врахував того, що розмір заборгованості визначено позивачем станом на 29 січня 2015 року, а відсотки за непогашеним кредитом нараховувалися протягом розгляду справи і неврахування цих відсотків під час зарахування сплачених відповідачем 24 червня 2016 року та 26 липня 2016 року, тобто після пред'явлення позову, 13 500 грн. не відповідає умовам цього договору та вимогам чинного законодавства України і тягне за собою неправильне визначення залишку кредитної заборгованості.

Крім того, посилання апеляційного суду про те, що стягнення суми кредитної заборгованості в розмірі 4 530 грн. 22 коп. та 248 грн. 39 коп. пені не заявлялись позивачем і буде виходити за межі позову, по-перше спростовується вимогами, заявленими в позовній заяві, а по-друге предметом позову є стягнення кредитної заборгованості, а її розмір є складовою предмету позову, яка може змінюватись залежно від розміру заборгованості, і не виходом за межі позову.

Отже, суд апеляційної інстанції у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.