розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6, третя особа - ОСОБА_7, про визначення порядку користування квартирою, зміну розміру часток у праві спільної часткової власності за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 1 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 серпня 2016 року,

У травні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 належить їм та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності: ОСОБА_3 - 1/6 частка; ОСОБА_4 - 1/6 частка; ОСОБА_5 - 1/3 частка; ОСОБА_6 - 1/3 частка. Вказували, що відповідачка, чинить їм перешкоди у користуванні квартирою, дійти згоди щодо порядку користування нею вони не можуть.

З урахуванням наведеного та уточнивши проведенням судової будівельно-технічної експертизи позовні вимоги, позивачі просили суд: виділити в їх користування у спірній квартирі: приміщення № 7 - житлову кімнату, площею 17,1 кв. м, з лоджією - І, площею 2,1 кв. м; приміщення № 8 - житлову кімнату, площею 9,1 кв. м, з лоджією - ІІ, площею 2,5 кв. м; 2/3 приміщення № 5 - кухні, площею 5,07 кв. м; 2/3 приміщення № 4 - туалет, площею 0,73 кв. м; 2/3 приміщення № 3 - ванну кімнату, площею 1,4 кв. м; 2/3 приміщення № 1 - коридор, площею 3,0 кв. м, що разом складає 41,00 кв. м, змінивши частку ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 у праві спільної часткової власності на вказану квартиру на 72/100 частки; виділити ОСОБА_6 приміщення № 6 - житлову кімнату, площею 10,4 кв. м; приміщення № 2 - кладову, площею 0,3 кв. м; 1/3 приміщення № 5 - кухні, площею 2,53 кв. м; 1/3 приміщення № 4 - туалет, площею 0,37 кв. м; 1/3 приміщення № 3 - ванну кімнату, площею 0,37 кв. м; 1/3 приміщення № 1 - коридор, площею 1,5 кв. м, що разом складає 15,8 кв. м, змінивши частку ОСОБА_6 у праві спільної часткової власності на вказану квартиру на 28/100; стягнути з них на користь ОСОБА_6 грошову компенсацію у розмірі 29 213 грн за зменшення її ідеальної частки у спірній квартирі.

Рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 1 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 3 серпня 2016 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 задоволено частково. Встановлено порядок користування квартирою АДРЕСА_1. ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5 виділено у користування житлову кімнату № 7, площею 17,1 кв. м з лоджією - І, площею 2,1 кв. м, житлову кімнату № 8, площею 9,1 кв. м з лоджією - ІІ, площею 2,5 кв. м. ОСОБА_7. виділено у користування житлову кімнату № 6, площею 10,4 кв. м, кладову № 2, площею 0,3 кв. м. Залишено в спільному користуванні кухню № 5, площею 7,6 кв. м, туалет № 4, площею 1,1 кв. м, ванну кімнату № 3, площею 2,1 кв. м, коридор № 1, площею 1,5 кв. м. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 1 226 грн 64 коп. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 судовий збір у розмірі 1 226 грн 64 коп. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_5 судовий збір у розмірі 1 226 грн 64 коп. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині встановлення порядку користування спірною квартирою та розподілу судових витрат скасувати.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що оскільки спірні правовідносини стосуються не поділу квартири, а встановлення порядку спільного користування квартирою, то необхідність виділення у користування кожному з співвласників ізольованого приміщення у разі, якщо при цьому неможливо забезпечити відповідність ідеальних часток реальним, не є обов'язковим. Оскільки сторони не можуть дійти згоди щодо користування спірною квартирою з урахуванням висновку судової будівельно-технічної експертизи про те, що вказана квартира є неподільною, суд визначив порядок користування нею, виділив сторонам певні приміщення, зазначивши, що виходить з інтересів кожного із співвласників квартири.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 належить ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності: ОСОБА_3 - 1/6 частка; ОСОБА_4 - 1/6 частка; ОСОБА_5 - 1/3 частка; ОСОБА_6 - 1/3 частка.

ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 вказували, що ОСОБА_6 чинить їм перешкоди у користуванні квартирою, дійти згоди щодо порядку користування нею вони не можуть.

Згідно з ч. ч. 2, 3 ст. 358 ЦК України співвласникиможуть домовитисяпро порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю.

Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.

Судом установлено, що спірна квартира складається із трьох житлових кімнат: площею 17,1 кв. м, 9,1 кв. м та 10,4 кв. м, а всього житлова площа складає 36,6 кв. м. Відповідачці, яка є особою похилого віку, на праві власності належить 1/3 частка цієї квартири, проте судом виділено їй у користування найменшу площу у квартирі із співвласників. ОСОБА_6 просила виділити їй у користування кімнату № 8, площею 9,1 кв. м, з лоджією ІІ, площею 2,5 кв. м, загальною площею 11,6 кв. м, яка є більш наближеною до ідеальної частки у праві власності відповідачки. Пояснювала це тим, що вона є особою похилого віку, їй важко виходити на вулицю, вона потребує свіжого повітря та можливості сушити білизну на лоджії.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України суди вірно виходили з того, що відступлення від ідеальної частки у праві власності можливе, але у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 315 ЦПК України суди не врахували всі особливості даної справи, її фактичних обставин, у тому числі особливі потреби ОСОБА_6, а саме її похилий вік, наближеність кімнати № 8 до лоджії ІІ, а також до ідеальної частки у праві власності на спірну квартиру. При цьому, виходячи з вимог рівності та справедливості, не можна погіршувати існуюче у співвласника право власності.

Отже, суди у порушення зазначених положень закону не встановили, який був порядок користування спірною квартирою та не звернули уваги на положення ст. 358 ЦК України, а саме на наслідки неможливості передачі у користування частини майна, яка відповідає частці у спільній власності, та не обґрунтували виділення у користування позивачам кімнат, розмір яких перевищує їх ідеальну частку.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.