розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Міністерства оборони України про відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Міністерства оборони України на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що з 31 березня 1986 року по 13 червня 1988 року він проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій. При виконанні інтернаціонального обов'язку у вищезазначеній республіці у результаті підриву бронетранспортера на міні він отримав контузію і чисельні поєднані осколкові важкі вогнепальні поранення. Після проведення лікування вказаних поранень стан його здоров'я не покращився, він вимушений тривалий час лікуватися, проходити чисельні медичні огляди та обстеження, відновлювальні процедури.

Зазначав про те, що у зв'язку з отриманням зазначеної контузії його було звільнено зі Збройних сил України за станом здоров'я, а 18 квітня 2008 року встановлена третя група інвалідності унаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії. Вказував, що у зв'язку з такими обставинами під час служби у Збройних силах України та отриманням інвалідності йому завдано моральної шкоди.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3 просив суд стягнути з Міністерства оборони України на його користь моральну шкоду у розмірі 100 тис. грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Міністерства оборони України на користь ОСОБА_3 моральну шкоду у розмірі 30 тис. грн. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі Міністерство оборони України, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що у 1987 році у Демократичній Республіці Афганістан ОСОБА_3 отримав поранення, йому встановлена третя група інвалідності, що є наслідком захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби. Моральну шкоду має відшкодувати держава в особі Міністерства оборони України.

Проте повністю погодитись із такими висновками судів не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судом установлено, що з 31 березня 1986 року по 13 червня 1988 року ОСОБА_3 проходив військову службу у Демократичній Республіці Афганістан у складі діючої Радянської армії у період бойових дій.

При виконанні інтернаціонального обов'язку у вищезазначеній республіці у результаті підриву бронетранспортера на міні ОСОБА_3 отримав контузію і чисельні поєднані осколкові важкі вогнепальні поранення.

10 жовтня 1996 року у зв'язку з отриманням зазначеної контузії ОСОБА_3 було звільнено зі Збройних сил України за станом здоров'я.

18 квітня 2008 року позивачу встановлена третя група інвалідності унаслідок захворювання, яке пов'язане з проходженням військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду медико-соціальної експертної комісії.

Згідно з ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

У п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" (v0004700-95) судам роз'яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, наявність шкоди ще не породжує обов'язку її компенсації, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності.

Ураховуючи викладене, суди у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України належним чином не дослідили, чи доведено позивачем факт протиправних дій або бездіяльності Міністерства оборони України, чи наявний причинний зв'язок між шкодою і протиправним діями завдавача шкоди та вини відповідача в її завданні. При цьому Міністерство оборони України доводило відсутність своєї вини, але суди належної оцінки їх доводам не надали.

Крім того, суди не звернули увагу на положення Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , відповідно до яких військовослужбовці, військовозобов'язані та резервісти, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, мають право на безоплатну кваліфіковану медичну допомогу у військово-медичних закладах охорони здоров'я. Військовослужбовці щорічно проходять медичний огляд, щодо них проводяться лікувально-профілактичні заходи.

Порядок забезпечення путівками для санітарно-курортного лікування встановлюється Кабінетом Міністрів України

Військовослужбовці, звільнені з військової служби унаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби, члени сімей військовослужбовців приймаються на обстеження і лікування до військово-медичних закладів охорони здоров'я в порядку, встановленому Міністерством оборони України, іншими утвореннями відповідно до законів України військовими формуваннями та правоохоронними органами.

Також у порушення вимог п. 2 ч. 6 ст. 130 ЦПК України про те, що якщо спір не врегульовано до судового розгляду, суд вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, суди належним чином не визначились із суб'єктом цивільно-правової відповідальності.

Так, згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Крім того, відповідно до ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

При цьому, застосувавши Закон України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (2011-12) , суди не звернули увагу на необхідність застосування Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (3551-12) відповідно до ст. 4 якого ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни.

Таким чином, судові рішення фактично ухвалені на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Міністерства оборони України задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 28 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 25 жовтня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.