Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 в інтересах недієздатного ОСОБА_4 до ОСОБА_5, треті особи: орган опіки та піклування виконавчого комітету Красногвардійської районної у м. Дніпропетровську ради, Третя дніпропетровська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на спадкове майно за законом, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року,

У листопаді 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду в інтересах недієздатного ОСОБА_4 із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2013 року ОСОБА_4 визнано недієздатним і встановлено над ним опіку, призначивши опікуном ОСОБА_3, оскільки ОСОБА_4 страждає хронічним стійким психічним розладом у формі шизофренії, виражений змішаний тип дефекту, не може розуміти значення своїх дій та керувати ними, а 22 вересня 2014 року він був визнаний інвалідом з дитинства.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року померла його матір ОСОБА_6, після смерті якої відкрилась спадщина на 1/2 частини двокімнатної квартири АДРЕСА_1 та на земельні ділянки площею 2,9300 га (державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_2) та 2,7350 га (державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1).

У встановлений законом строк ОСОБА_4 звернувся до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини, однак йому було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, оскільки 18 квітня 2011 року його матір ОСОБА_6 склала заповіт та заповіла все своє майно ОСОБА_5

Враховуючи, що ОСОБА_4 постійно проживав зі своєю матір'ю, знаходився на її утриманні та є інвалідом з дитинства, ОСОБА_3, з урахуванням поданих уточнень, просила суд визнати ОСОБА_4 спадкоємцем за законом на спадкове майно його матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року, а саме на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 та земельні ділянки площею 2,9300 га і 2,7350 га, визнати за ОСОБА_4 право власності на 3/4 частини квартири АДРЕСА_3 у м. Дніпропетровську та на 1/4 частини земельних ділянок площею 2,9300 га і 2,7350 га, як на спадкове майно за законом після смерті його матері ОСОБА_6, померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року скасовано, ухвалено нове рішення.

Визнано за ОСОБА_4 право власності в порядку спадкування за законом, як на обов'язкову частку у спадщині: на 1/4 частину квартири

АДРЕСА_1, загальною площею 54,6 кв.м, житловою площею 34,8 кв.м; на 1/4 частини земельної ділянки, загальною площею 5,4700 га, що розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий № НОМЕР_3, та на 1/4 частини земельної ділянки, загальною площею 5,8600 га, кадастровий № НОМЕР_4, що розташована на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, які належать на праві власності ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції входив із того, що позивачем не доведено того, що ОСОБА_4 на момент смерті своєї матері - ОСОБА_6, був непрацездатною особою, а тому відсутні підстави, передбачені ст. 1241 ЦК України, для визнання його таким, що має право на обов'язкову частку у спадщині.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства та на момент смерті ОСОБА_6 хворів на психічне захворювання, проживав з нею та перебував на її утриманні, а тому має право на обов'язкову частку у спадщині, відкритої після смерті його матері ОСОБА_6

Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_4 є сином ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року.

Після смерті ОСОБА_6 відкрилася спадщина на 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, 1/2 частини земельної ділянки площею 5,8600 га, розташованої на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області, кадастровий № НОМЕР_4 та 1/2 частини земельної ділянки площею 5,4700 га, розташованої на території Микільської сільської ради Солонянського району Дніпропетровської області.

За заповітом від 18 квітня 2011 року, посвідченим державним нотаріусом Третьої дніпропетровської державної нотаріальної контори Хилько Л.А. за реєстровим № 2-1080, ОСОБА_6 на випадок свої смерті заповіла все належне їй майно ОСОБА_5

Відповідно до ч. 1 ст. 1217 ЦК Україниспадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Положеннями ст. 1223 ЦК України передбачено, що право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1241 ЦК України встановлено, що малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Згідно з роз'ясненнями, наданими у п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року (v0007700-08) "Про судову практику у справах щодо спадкування" за згодою особи, яка має право на обов'язкову частку у спадщині, належна їй частка визначається з майна, не охопленого заповітом. У разі незгоди ця частка визначається з усього складу спадщини. Перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, що визначений ст. 1241 ЦК України, є вичерпним і розширеного тлумачення не потребує.

Визнаючи ОСОБА_4 таким, що має право на обов'язкову частку у спадщині, відкритої після смерті ОСОБА_6, суд апеляційної інстанції помилково виходив із того, що ОСОБА_4 є інвалідом з дитинства, на момент смерті ОСОБА_6 мав психічне захворювання, проживав та перебував на її утриманні.

Судом апеляційної інстанції не було враховано, що згідно з ч. 3 ст. 1223 ЦК України право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, при цьому в матеріалах справи відсутні докази непрацездатності ОСОБА_4 на момент відкриття спадщини, а саме ІНФОРМАЦІЯ_2.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу.

При цьому частиною 2 ст. 59 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, 28 січня 2013 року висновком медико-соціальної експертизи ОСОБА_4 була встановлена друга група інвалідності з причини загального захворювання. Інвалідність встановлена строком до 01 лютого 2014 року. При цьому згідно висновку про умови та характер праці ОСОБА_4 дозволено займатися надомними видами роботи, що підтверджується довідкою МСЕК серії 10 ААБ № 614230.

Висновком медико-соціальної експертизи від 22 вересня 2014 року ОСОБА_4 повторно призначено другу групу інвалідності на строк до 01 лютого 2016 року з зазначенням причини інвалідності - інвалід з дитинства. Щодо умов та характеру праці зроблено висновок, що

ОСОБА_4 не може виконувати ніякі види праці, що підтверджується довідкою МСЕК серії ААІ № 010581.

Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 вересня 2013 року ОСОБА_4 визнано недієздатним та призначено йому опікуна ОСОБА_3

Суд першої інстанції правильно виходив із того, що згідно з Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03 грудня 2009 року (1317-2009-п) , у разі наявності вроджених вад розумового чи фізичного розвитку група інвалідності встановлюється без зазначення строку повторного огляду, а тому враховуючи, що призначенню ОСОБА_4 другої групи інвалідності із зазначенням причини "інвалід з дитинства", передувало призначення такої групи з причин загального захворювання, при цьому з можливістю виконання ОСОБА_4 надомних видів робіт, а також необхідністю повторного проведення огляду, законним та обґрунтованим є висновок суду щодо відсутності підстав для висновку про непрацездатність

ОСОБА_4 з дитинства, зокрема через вроджені вади розвитку.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку, що встановлення ОСОБА_4 22 вересня

2014 року другої групи інвалідності з причиною "інвалід з дитинства" та визнання останнього недієздатним після смерті ОСОБА_6, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 року, є підставою для визнання його непрацездатним на момент смерті ОСОБА_6

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно із законом, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 343 - 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 квітня 2016 року скасувати, залишити в силі рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 27 листопада 2015 року.