Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі: головуючого Червинської М.Є., суддів: Коротуна В.М., Писаної Т.О., Мазур Л.М., Попович О.В., розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, виконавчого комітету Мар'ївської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, Дібровської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області, ОСОБА_5 про встановлення факту прийняття спадщини, визнання права власності на будинок в порядку спадкування за законом, визнання недійсними рішень, свідоцтва про право власності на житловий будинок, державного акта про право власності на земельну ділянку, витребування майна з чужого незаконного володіння, усунення перешкод в користуванні та розпорядженні майном, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року,

У березні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом та, з урахуванням його уточнень, просила суд: встановити факт своєчасного прийняття нею спадщини після померлого ОСОБА_6; визнати в порядку спадкування за законом за нею право власності на будинок АДРЕСА_1; визнати недійсним рішення виконкому Мар'ївської сільської ради народних депутатів № 22 від 24 березня 1993 року; визнати недійсним свідоцтво про право власності на житловий будинок від 15 квітня 1993 року; визнати недійсним рішення виконкому Дібровської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області № 26 від 07 жовтня 2005 року про заміну власності на житловий будинок; визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 16 листопада 2005 року; визнати недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, виданий на підставі рішення VIII сесії І скликання Дібровської сільської ради народних депутатів від 24 квітня 1997 року; витребувати будинок АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння; усунути їй перешкоди у користуванні та розпорядженні зазначеним будинком.

Зазначала, що вона є спадкоємицею після смерті свого чоловіка - ОСОБА_6, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 року, постійно проживала разом з ним, в тому числі на день його смерті, а також в подальшому у будинку АДРЕСА_1, який був придбаний ОСОБА_6 в період перебування у шлюбі, а тому фактично прийняла спадщину, прийнявши у володіння спадкове майно. Крім того, їй була призначена пенсія у зв'язку із втратою годувальника. Інші спадкоємці, окрім неї, спадщину не прийняли, оскільки на момент смерті спадкодавця не проживали разом з ним, і заяв про прийняття спадщини не подавали. Проте, звернувшись до нотаріальної контори із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, постановою державного нотаріуса Другої синельниківської державної нотаріальної контори від 19 березня 2014 року їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на зазначений будинок. При цьому їй стало відомо, що її син ОСОБА_4, без її відома, оформив право власності на спірний будинок та земельну ділянку для будівництва та обслуговування вказаного житлового будинку, чим порушив її права.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2014 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2014 року скасовано, ухвалено нове рішення про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Визнано недійсним рішення виконкому Мар'ївської сільської ради народних депутатів № 22 від 24 березня 1993 року про визнання за ОСОБА_4 права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним свідоцтво про право власності від 15 квітня 1993 року, виданого ОСОБА_4, на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним рішення виконкому Дібровської сільської ради Синельниківського району Дніпропетровської області № 26 від 07 жовтня 2005 року про заміну власності ОСОБА_4 на жилий будинок за адресою: АДРЕСА_1

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на зазначене нерухоме майно від 16 листопада 2005 року, видане ОСОБА_4

Визнано недійсним державний акт про право приватної власності на землю серії НОМЕР_2, виданий ОСОБА_4 на підставі рішення VIII сесії І скликання Дібровської сільської ради народних депутатів від 24 квітня 1997 року.

Відмовлено ОСОБА_3 в задоволенні позовних вимог про визнання в порядку спадкування за законом права власності на будинок АДРЕСА_1, витребування будинку з чужого незаконного володіння, усунення перешкод у користуванні та розпорядженні будинком.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 04 лютого 2016 року, залишити в силі рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 грудня 2014 року.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, ознайомившись із запереченнями на касаційну скаргу, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві власності ОСОБА_4, який набув його шляхом сплати коштів в касу колгоспу "Перемога". При цьому судом зазначено про відсутність доказів права власності на спірний будинок за померлим ОСОБА_6 та входження даного будинку до складу спадкової маси, що сформувалась після його смерті.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що право власності на спірний будинок набув ОСОБА_6, який сплатив його вартість на момент підписання договору купівлі-продажу від

24 червня 1983 року, зазначений будинок увійшов до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6, був прийнятим позивачем в порядку спадкування за законом, зокрема шляхом фактичного прийняття у володіння. При цьому, визнаючи недійсними рішення про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, земельну ділянку, а також свідоцтва про право власності на земельну ділянку та державний акт про право власності на земельну ділянку, судом апеляційної інстанції було зазначено, що рішення про передачу у власність ОСОБА_4 житлового будинку не приймалось, оскільки відсутні записи про його прийняття в журналі реєстрації рішень та в архіві Синельниківськовської районної державної адміністрації.

Колегія суддів не може погодитись із зазначеними висновками суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_6 перебували в зареєстрованому шлюбі з 21 квітня 1959 року. В період шлюбу, згідно з договором від 24 червня 1983 року, ОСОБА_6 придбав у колгоспі будинок, що знаходиться в с. Діброва Мар'ївської сільської ради. При цьому з виписки загальних зборів колгоспників від 27 січня 1983 року вбачається, що продаж вказаного будинку відбувався за 14 860 руб.

Відповідно до довідки № 150 від 02 лютого 1993 року, виданої на ім'я ОСОБА_4, вартість будинку у розмірі 14 860 руб. була виплачена на дату надання виписки. Згідно з копіями квитанцій до приходного касового ордеру, ОСОБА_4 сплачував позику за житловий будинок в касу колгоспу "Перемога": 21 квітня 1992 року - 1 460 руб.; 21 січня 1992 року - 1 300 руб.; 17 січня 1992 року - 5 210 руб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6 помер.

Згідно з довідкою № 15 від 04 лютого 2014 року ОСОБА_3 на день смерті ОСОБА_6 проживала разом з ним за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до виписки з протоколу загальних зборів колгоспників колгоспу "Перемога" від 26 січня 1988 року за заявою ОСОБА_3 загальними зборами колгоспників колгоспу "Перемога" прийнято рішення про переоформлення житлового будинку та виплати боргу по позиці колгоспу на сина - ОСОБА_4

15 квітня 1993 року ОСОБА_4, на підставі рішення виконкому Мар'ївської сільської ради народних депутатів № 22 від 24 березня 1993 року, видано свідоцтво про право власності на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1.

Згідно з рішенням виконкому Дібровської сільської ради № 26 від 07 жовтня 2005 року замінено право особистої власності за громадянином ОСОБА_4 на житловий будинок, розташований за адресою: АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу КП "СМБТІ" № 8959123 від 16 листопада 2005 року, власником будинку розташованого за адресою: АДРЕСА_1, на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_3 від 16 листопада 2005 року є ОСОБА_4

Згідно з державним актом на землю серії НОМЕР_4 від 23 липня 1997 року ОСОБА_4 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,20 га для будівництва та обслуговування житлового будинку в с. Діброва Дібровської сільської ради.

Як вбачається з копії спадкової справи № 87/2014, відкритої після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_6, позивачка 12 березня 2014 року звернулась в нотаріальну контору із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину, постановою державного нотаріуса Другої синельниківської державної нотаріальної контори від 19 березня 2014 року відмовлено ОСОБА_3 у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, у зв'язку із відсутністю документів, підтверджуючих право власності на зазначений житловий будинок за померлим ОСОБА_6

При цьому згідно з рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 06 вересня 2013 року у справі за позовом ОСОБА_5 до

ОСОБА_4 про поділ спільного сумісного майна подружжя встановлено, що будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, належить ОСОБА_4 та є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_5

Відповідно до ст. ст. 524, 529 ЦК УРСР, чинного на час відкриття та оформлення спадщини після смерті ОСОБА_6, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Спадкоємцями за законом першої черги є, в рівних частках, діти та дружина померлого.

За цивільним законодавством УРСР коло прав та обов'язків спадкодавця визначалося на час відкриття спадщини, яким згідно зі ст. 525 ЦК УРСР визнавався день смерті спадкодавця.

Суд першої інстанції, встановивши, що право власності на спірний будинок було набуто саме ОСОБА_4, на якого було переоформлено зобов'язання щодо виплати позики, наданої на придбання будинку, та який виплатив її повністю у 1993 році, що підтверджується довідкою № 150 від 02 лютого 1993 року, квитанціями про внесення грошових коштів за спірний будинок у 1992 році, а також встановленими рішенням Синельниківського міськрайонного суду від 06 вересня 2013 року обставинами, дійшов законного та обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_3

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та взявши до уваги рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 20 жовтня 2015 року, яке було ухвалене після ухвалення рішення судом першої інстанції у даній справі, дійшов помилкового висновку про входження спірного будинку до складу спадщини, відкритої після смерті ОСОБА_6

Крім того, апеляційний суд не з'ясував правових підстав позовних вимог ОСОБА_3 про визнання недійсними рішень про визнання за ОСОБА_4 права власності на спірний будинок, земельну ділянку, а також свідоцтва про право власності на земельну ділянку та державного акта про право власності на земельну ділянку, вийшов за межі позовних вимог та помилково визнав вказані рішення, свідоцтво та державний акт недійсними з підстав їх неприйняття.

З огляду на наведене колегія суддів вважає, що суд апеляційної інстанції ухвалив рішення з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до скасування рішення суду першої інстанції, ухваленого згідно із законом, а тому рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.