розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Вінницької міської ради, третя особа - управління Держземагентства у м. Вінниці, про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою та власністю шляхом скасування державного акта на право власності на земельну ділянку та визнання незаконним рішення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року,

У грудні 2014 року позивачі звернулися до суду з позовом, який уточнили в ході розгляду справи, та остаточно просили усунути перешкоди у здійсненні права користування земельною ділянкою та власністю (водопроводом), що проходить по ній, шляхом визнання незаконним рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року № 889 в частині передачі ОСОБА_5 земельної ділянки площею 187 кв. м в спільну сумісну власність з ОСОБА_6 для обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, скасувавши державні акти на право власності на земельну ділянку від 06 червня 2007 року серії НОМЕР_1, серії НОМЕР_2, видані ОСОБА_5 та ОСОБА_6, та скасувати їх реєстрацію.

На обґрунтування позовних вимог позивачі посилалися на те, що у червні 2013 року їм стало відомо, що управлінням земельних ресурсів ВМР на підставі рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року № 889 ОСОБА_5 було видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку площею 0,0187 га, яка розташована по АДРЕСА_1, співвласником якої є ОСОБА_6

Позивачі вказували, що вони є власниками індивідуальних домоволодінь та земельних ділянок, що розташовані та межують із земельною ділянкою, яка передана в спільну сумісну власність відповідачам; при цьому через спірну земельну ділянку проходить водопровід, належний ОСОБА_3 на праві власності, який побудований у 1985 році.

Зазначали, що рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 25 березня 2014 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 28 квітня 2014 року, було усунуто перешкоди позивачам в користуванні житловими будинками шляхом демонтажу вигрібної ями та каналізаційних труб, які належать ОСОБА_6 та розташовані впритул до водопровідної мережі та водопровідного оглядового колодязя, що розташовані на території будинковолодіння АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вказаними рішеннями суду підтверджується право власності ОСОБА_3 на водопровідну мережу з оглядовим колодязем та його право на користування і розпорядження цією власністю, а також зазначивши, що приймаючи рішення про передачу спірної земельної ділянки площею 187 кв. м в спільну сумісну власність відповідачам, Вінницька міська рада не врахувала не лише ці обставини, а й те, що ця земельна ділянка є проїздом до будинковолодінь позивачів та ОСОБА_7, позивачі просили задовольнити позов.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 та представника позивачів - ОСОБА_8 відхилено, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій виходили з того, що спірна земельна ділянка передана у власність з підстав перебування її у користуванні ОСОБА_5 та ОСОБА_6, тобто з дотриманням вимог ст. ст. 116, 118 ЗК України, у зв'язку з чим рішення органу місцевого самоврядування щодо передачі у власність спірної земельної ділянки відповідає вимогам чинного законодавства, а тому позовні вимоги про визнання недійсними державних актів про право власності на цю земельну ділянку та вимоги про їх скасування не підлягають задоволенню.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на праві спільної часткової власності належить будинковолодіння по АДРЕСА_1, зокрема ОСОБА_6 є власником 71/100 частин цього будинку, а ОСОБА_5 - 29/100 частин.

Рішенням виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих № 422 від 29 травня 1997 року попередньому власнику частини цього будинковолодіння - ОСОБА_9 та відповідачу ОСОБА_6 в постійне спільне користування була надана земельна ділянка площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1 (а. с. 184, т. 1).

Згідно з рішенням Вінницької міської ради № 889 від 30 березня 2007 року ОСОБА_5 передано у спільну сумісну власність з ОСОБА_6 земельну ділянку площею 187 кв. м для обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд за рахунок земель територіальної громади міста в межах будинковолодіння АДРЕСА_1.

На підставі цього рішення ОСОБА_506 червня 2007 року видано державний акт серії НОМЕР_1 на право власності на земельну ділянку, а згідно з державним актом серії НОМЕР_2 від 06 червня 2007 року ОСОБА_6 є власником земельної ділянки площею 0,0187 га, яка знаходиться по АДРЕСА_1 (а. с. 5, 141, т. 1).

Відповідно до протоколу про обстеження та погодження меж земельної ділянки від 16 січня 2006 року за вказаною вище адресою спірних питань не виявлено, межі погоджено з сусідніми власниками земельних ділянок, зокрема, і з ОСОБА_3 та ОСОБА_4, підписи яких містяться в даному протоколі (а. с. 43, т. 1).

Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивачі посилалися на те, що порушення їх прав полягає у прийнятті незаконного рішення в частині передачі земельної ділянки площею 187 кв. м у спільну сумісну власність та у видачі державних актів на право власності на цю земельну ділянку, що перешкоджає їм в користуванні цією земельною ділянкою як проїздом, а також користуватись власністю, розташованою на ній, зокрема водопроводом, який належить ОСОБА_3 на праві власності.

Відповідно до п. 7 Перехідних положень ЗК України (2768-14) громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

Частинами 3, 5 статті 116 ЗК України передбачено, що безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян. Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій вмотивовано виходили з того, що оскаржуване рішення Вінницької міської ради від 30 березня 2007 року № 889 прийнято повноважним органом із дотриманням вимог земельного законодавства без порушень прав та законних інтересів позивачів.

Судами попередніх інстанцій з матеріалів інвентарної справи на будинковолодіння по АДРЕСА_1, а також будинковолодінь по АДРЕСА_2 та АДРЕСА_3, установлено, що спірна земельна ділянка є проїздом саме до будинку по АДРЕСА_1.

Крім того, відповідно до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки ОСОБА_5 та ОСОБА_6 у спільну сумісну власність для індивідуального житлового будівництва та ОСОБА_5 у власність з виділенням в окреме будинковолодіння по АДРЕСА_1, який розроблений Подільським державним підприємство геодезії, картографії та кадастру, межі та площа земельної ділянки визначені за фактичним землекористуванням в межах будинковолодіння АДРЕСА_1, у відповідності до матеріалів, виданих ВООБТІ.

Із викопіювань схематичного плану та експлікації земельної ділянки спірний проїзд площею 0,0187 га включений до зони 3 загальною площею 867 кв. м., тобто в межах будинковолодіння по АДРЕСА_1 (а. с. 77, т. 1), і до земельної ділянки площею 0,1634, яка відводилась за дозволом міської ради та щодо якої був розроблений проект відведення, увійшла земельна ділянка площею 0,0767 га для будівництва і обслуговування жилого будинку з виділенням в окреме будинковолодіння ОСОБА_5 та земельна ділянка для будівництва жилого будинку площею 0,0867 га у спільну власність ОСОБА_5 та ОСОБА_6

При цьому судами враховано, що рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 15 січня 2007 року у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про встановлення порядку користування земельною ділянкою та виділення частки в натурі, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 18 травня 2015 року, було встановлено порядок користування саме земельною ділянкою площею 867 кв. м згідно кадастрового плану, який виготовлений Подільським державним підприємством геодезії, картографії та кадастру 04 грудня 2006 року (а. с. 182-183, т. 1).

З указаних рішень вбачається, що у фактичному користуванні ОСОБА_5 перебуває земельна ділянка площею 0,0103 га, а земельна ділянка площею 0,0187 га, що позначена на кадастровому плані зоною 3 знаходилась у спільному користуванні сторін, і сторони - ОСОБА_5 та ОСОБА_6 правомірно користуються земельною ділянкою на підставі рішення виконкому Вінницької міської ради депутатів трудящих від 29 травня 1997 року за № 422, згідно з порядком, який відображений в кадастровому плані, будь-яких спірних питань з приводу саме такого порядку користування у сторін та суміжних землекористувачів не виникало.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що позивачі, як суміжні землекористувачі спірної земельної ділянки, підписали протокол про обстеження та погодження меж цієї земельної ділянки, і ОСОБА_3 не доведено належними й допустимими доказами прокладання водопроводу, яким він користується, саме по спірній частині земельної ділянки; при цьому наявність прокладеного в установленому порядку через чужу земельну ділянку водопроводу й необхідність його обслуговування за інших необхідних умов може бути підставою для встановлення сервітуту, а не визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судами першої та апеляційної інстанцій були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів першої та апеляційної інстанцій щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 16 червня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 07 серпня 2015 року залишити без змін.