Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Червинської М.Є.,

суддів: Коротуна В.М., Мазур Л.М.,

Писаної Т.О., Попович О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" в особі Харківської філії до ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, який діє в інтересах неповнолітніх: ОСОБА_6, ОСОБА_7, третя особа - центр соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді Київського району м. Харкова, про виселення, за касаційною скаргою публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2015 року,

У липні 2014 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" в особі Харківської філії (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк", банк) звернулось до суду з позовом, який уточнило в ході розгляду справи, та остаточно просило виселити ОСОБА_3, ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_4, які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку (предмет іпотеки), розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Київському РВ у м. Харкові ГУДМС України у Харківській області.

На обґрунтування позовних вимог банк посилався на те, що 22 лютого 2008 року між ним та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 020/Р-08, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 150 000,00 доларів США строком до 21 лютого 2018 року, зобов'язання за яким було забезпечено договором іпотеки № 020/Р-08; предмет іпотеки: житловий будинок загальною площею 186,50 кв. м, житловою площею 161,90 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_5 на праві власності.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 020/Р-08 від 22 лютого 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Зважаючи на вищевикладене та посилаючись на те, що на вимогу банку про добровільне звільнення предмету іпотеки, відповідачі не виселились, банк просив задовольнити позов.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року позов задоволено.

Виселено ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_3, ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_4, які зареєстровані або проживають у житловому будинку, розташованому за адресою: АДРЕСА_1, зі зняттям з реєстраційного обліку у Київському РВ у м. Харкові ГУДМС України у Харківській області.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2015 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 задоволено, рішення Київського районного суду м. Харкова від 14 квітня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ КБ "ПриватБанк", посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги та заперечення на неї ОСОБА_5, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що рішенням суду було звернуто стягнення на предмет іпотеки - спірний житловий будинок, у зв'язку із чим позивач направляв відповідачам вимогу про виселення з вказаного будинку; при цьому суд врахував, що на час укладення договору іпотеки в 2008 році ОСОБА_4 та ОСОБА_3 з неповнолітніми дітьми ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у житловому будинку, переданому в іпотеку не проживали, а їх вселення та реєстрація в будинок у 2009 році здійснена без згоди іпотекодержателя.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, виходив з того, що предмет іпотеки за договором № 020/Р-08 від 22 лютого 2008 року був придбаний відповідачем не за рахунок отриманого кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, а тому наявні правові підстави для відмови у задоволенні позовних вимог банку про виселення відповідачів без надання іншого постійного жилого приміщення.

Колегія суддів суду касаційної інстанції вважає, що рішення суду апеляційної інстанції ухвалено із дотриманням норм матеріального і процесуального права з огляду на таке.

Судами попередніх інстанцій установлено та підтверджується матеріалами справи, що 22 лютого 2008 року між банком та ОСОБА_5 було укладено кредитний договір № 020/Р-08, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 150 000,00 доларів США строком до 21 лютого 2018 року, зобов'язання за яким було забезпечено договором іпотеки № 020/Р-08; предмет іпотеки: житловий будинок загальною площею 186,50 кв. м, житловою площею 161,90 кв. м, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, та належить ОСОБА_5 на праві власності на підставі договору купівлі-продажу житлового будинку від 15 січня 2001 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Коссе Л.М. (а. с. 13).

Крім того, як вбачається з договору купівлі-продажу житлового будинку від 15 січня 2001 року, ОСОБА_4 придбав вказаний житловий будинок саме у січні 2001 року, тобто не за рахунок отриманого кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла (а. с. 223).

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 19 жовтня 2012 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 020/Р-08 від 22 лютого 2008 року звернуто стягнення на предмет іпотеки, житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1, шляхом продажу предмету іпотеки ПАТ КБ "ПриватБанк" з укладанням від імені ОСОБА_4 договору купівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою - покупцем, з отриманням витягу з Державного реєстру прав власності, а також наданням ПАТ КБ "ПриватБанк" всіх повноважень, необхідних для здійснення продажу.

Обґрунтовуючи позовні вимоги банк посилався на те, що відповідачі добровільно не виселяються з вказаного вище житлового будинку.

Частиною 1 статті 40 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного жилого приміщення, є ст. 109 ЖК УРСР, у частині першій якої передбачені підстави виселення.

За змістом ч. 2 ст. 40 Закону України "Про іпотеку" та ч. 3 ст. 109 ЖК УРСР після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку жилий будинок чи жиле приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити жилий будинок чи жиле приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють жилий будинок або жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду.

Отже особам, яких виселяють із жилого будинку (жилого приміщення), що є предметом іпотеки і придбаний не за рахунок кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку одночасно надається інше постійне житло. При цьому за положенням ч. 2 ст. 109 ЖК УРСР постійне житло вказується в рішенні суду.

При виселенні в судовому порядку з іпотечного майна, придбаного не за рахунок кредиту і забезпеченого іпотекою цього житла, відсутність постійного жилого приміщення, яке має бути надане особі одночасно з виселенням, є підставою для відмови в задоволенні позову про виселення.

Виселення громадян з іпотечного майна, придбаного за рахунок кредитних коштів, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання (ч 4 ст. 109 ЖК УРСР).

Аналогічна правова позиція висловлена у постанові Верховного Суду України від 03 лютого 2016 року у справі № 6-1449цс15, яка відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Зважаючи на вищевикладене та враховуючи, що предмет іпотеки за договором № 020/Р-08 від 22 лютого 2008 року було придбано відповідачем не за рахунок отриманого кредиту, забезпеченого іпотекою цього житла, колегія суддів суду касаційної інстанції погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність правових підстав для задоволення позову банку про виселення відповідачів.

Докази та обставини, на які посилається заявник у касаційній скарзі, спростовуються матеріалами справи та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом апеляційної інстанції були дотримані норми матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо їх оцінки.

Зважаючи на вищевикладене та керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" відхилити.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 09 вересня 2015 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.