головуючого суддів: Ситнік О.М., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В., за участю представника позивача - Белименко О.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група "Життя", про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року,

У листопаді 2009 року Публічне акціонерне товариство акціонерний банк "Укргазбанк" (далі - ПАТ АБ "Укргазбанк") звернулося до суду з даним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що у вересні 2008 року позивач уклав з відповідачем ОСОБА_10 кредитний договір, за умовами якого останній отримав 350 000 доларів США на строк до 2038 року зі сплатою процентів в розмірі 14,7 % річних.

На забезпечення виконання кредитних зобов'язань позивач уклав з відповідачем ОСОБА_9 договір поруки, за умовами якого остання несе солідарну відповідальність перед кредитором за виконання зобов'язань ОСОБА_10

Крім того, на забезпечення кредитного договору позивач уклав з ОСОБА_10 договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Позивач зазначив, що ОСОБА_10 не виконує свої кредитні зобов'язання, в результаті чого утворилася заборгованість, яку відповідачі погасити в добровільному порядку відмовляються.

У процесі розгляду справи після смерті ОСОБА_10 належними відповідачами судом були залучені ОСОБА_7 та ОСОБА_8

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року в задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група "Життя", про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки, відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року скасовано.

Ухвалено нове рішення.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" до ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Страхова компанія "Українська страхова група "Життя", про стягнення заборгованості та звернення стягнення на предмет іпотеки відмовлено.

У касаційній скарзі ПАТ АБ "Укргазбанк" просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII"Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що банком не доведено належними доказами факт укладення кредитного договору.

Скасовуючи рішення районного суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що вимоги до спадкоємців не підлягають задоволенню оскільки останні не прийняли спадщину, а порука ОСОБА_9 припинена на підставі ст. 523 ЦК України.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено апеляційним судом, 12 вересня 2008 року між Відкритим акціонерним товариством акціонерним банком "Укргазбанк" та ОСОБА_10 укладено кредитний договір № 204/2008.

За умовами договору банк надав ОСОБА_10 кредит в розмірі 350 000 доларів США.

12 вересня 2008 року банк та ОСОБА_10 уклали договір іпотеки № 204/2008, предметом якого є квартира АДРЕСА_1.

Цього ж дня банк та ОСОБА_9 уклали договір поруки № 204/2008.

Згідно з п. 1.2 договору поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником перед кредитором за виконання зобов'язань за кредитним договором.

У зв'язку із неналежним виконанням кредитних зобов'язань станом на 08 жовтня 2010 року виникла заборгованість в розмірі 456 904,78 доларів США та 368 103 грн 97 коп., яка складається із:

- строкова заборгованість за кредитом в сумі 326 648,00 доларів США;

- прострочена заборгованість за кредитом в сумі 23 352,00 доларів США;

- поточна заборгованість за процентами в сумі 5 380,42 доларів США;

- прострочена заборгованість за процентами в сумі 101 524,36 доларів США;

- пеня за несвоєчасне погашення кредиту в сумі 69 767,30 грн;

- пеня за несвоєчасну сплату процентів в сумі 298 336,67 грн.

З наданого банком розрахунку заборгованості вбачаються терміни погашення тіла кредиту і за який період, нарахування процентів та сплата процентів за користування кредитом, з якого розміру заборгованості проведено розрахунок пені.

Вказаний розрахунок є повним, чітким та зрозумілим. Учасниками процесу в судовому засіданні він не оспорювався.

Представник банку зазначив, що у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання станом на 08 жовтня 2010 року утворилася заборгованість в розмірі 456 904,78 доларів США та 368 103,97 грн.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_10 помер.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, порядок прийняття спадщини, яка відкрилася після 01 січня 2004 року, визначений Главою 87 ЦК України (435-15) .

Згідно з нормою статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав і обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті, за виключенням тих прав і обов'язків, що зазначені у статті 1219 ЦК України (статті 1218, 1231 ЦК України).

Часом відкриття спадщини є день смерті особи, або день, з якого вона оголошується померлою (частина друга статті 1220 ЦК України).

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (частина перша статті 1268 ЦК України).

Дії, які свідчать про прийняття спадщини спадкоємцем спадщини визначені у частинах 3, 4 статті 1268, статті 1269 ЦК України.

Так, згідно з частиною третьою статті 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.

Чинне законодавство розмежовує поняття прийняття спадщини (глава 87 ЦК України (435-15) "Здійснення права на спадкування") та оформлення спадщини (глава 89 ЦК України (435-15) "Оформлення права на спадщину").

Відповідно до частини першої статті 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (частина п'ята статті 1268 ЦК України).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Однак, відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (частина третя статті 1296 ЦК України).

Таким чином, спадкові права є майновим об'єктом цивільного права, оскільки вони надають спадкоємцям можливість успадкувати майно (прийняти спадщину), але право розпорядження нею виникає після оформлення успадкованого права власності у встановленому законом порядку.

Відповідно до частини першої, другої статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою.

Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Частиною третьою статті 23 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, такий спадкоємець не несе відповідальність перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимоги іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Таким чином, за змістом статті 23 Закону України "Про іпотеку" у разі переходу права власності на предмет іпотеки від іпотекодавця до третьої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця, має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі й на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Проте якщо право власності на предмет іпотеки переходить до спадкоємця фізичної особи - іпотекодавця, який є відмінним від боржника, такий спадкоємець не несе відповідальності перед іпотекодержателем за виконання основного зобов'язання, але в разі його порушення боржником він відповідає за задоволення вимог іпотекодержателя в межах вартості предмета іпотеки.

Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки передбачені у статтях 12, 33 Закону України "Про іпотеку".

Відповідно до цих норм такими підставами є порушення іпотекодавцем умов іпотечного договору, невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов'язання.

Отже, аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що хоча отримання спадкоємцем, який прийняв спадщину, свідоцтва про право на спадщину відповідно до статті 1296 ЦК України є правом, а не обов'язком спадкоємця, однак відсутність у спадкоємця свідоцтва про право на спадщину не може бути підставою для відмови у задоволенні вимог кредитора.

Якщо спадкоємець прийняв спадщину стосовно нерухомого майна, але зволікає з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 08 квітня 2015 року у справі № 6-33цс15.

Також, з урахуванням положення статті 1282 ЦК спадкоємці боржника за умови прийняття спадщини є боржниками перед кредитором у межах вартості майна, одержаного у спадщину. При цьому спадкоємці несуть зобов'язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя. Інші нараховані зобов'язання фактично не пов'язані з особою позичальника і не можуть присуджуватися до сплати спадкоємцями.

Так, апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що у випадку зволікання спадкоємцями з виконанням обов'язку, передбаченого статтею 1297 ЦК України, зокрема, з метою ухилення від погашення боргів спадкодавця, кредитор має право звернутися до нього з вимогою про погашення заборгованості спадкодавця та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову повністю.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції також викладеного не врахував, не з'ясував фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову лише з підстав не надання позивачем оригіналів кредитного договору та договорів поруки та іпотеки.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 335, 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства акціонерного банку "Укргазбанк" задовольнити частково.

Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 04 грудня 2015 року та рішення Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.