розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_4 про припинення права власності та визнання права власності на земельну ділянку за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року,

У серпні 2015 року публічне акціонерне товариство комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 30 серпня 2007 року між банком та фірмою "ІВО + КГ" у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - фірма "ІВО + КГ" у формі ТОВ) укладено договір іпотеки, за умовами якого іпотекодавець передав банку в іпотеку цілу частку магазину з прибудовами, загальною площею 194,6 кв. м, що розташована на земельній ділянці по АДРЕСА_1, площею 0,1636 га, яка була надана іпотекодавцю у постійне користування на підставі рішення виконавчого комітету Вінницької міської ради від 5 грудня 1996 року.

7 травня 2013 року рішенням господарського суду Вінницької області, що набрало законної сили, звернуто стягнення на вищевказаний предмет іпотеки шляхом продажу з прилюдних торгів. Зазначений предмет іпотеки не реалізовано з прилюдних торгів, унаслідок чого відповідно до положень ст. 49 Закону України "Про іпотеку", ст. 62 Закону України "Про виконавче провадження" на підставі акту державного виконавця про передачу нереалізованого майна банку було видано приватним нотаріусом свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 24 квітня 2015 року, а саме на приміщення магазину, розташоване на спірній земельній ділянці.

Зазначав про те, що у п. 20.10. договору іпотеки сторони передбачили, що не допускається дострокове припинення права користування земельною ділянкою, а п. 26 передбачено перехід прав та обов'язків користувача земельною ділянкою до власника предмета іпотеки.

Проте 30 вересня 2008 року у порушення вказаних умов договору іпотеки, без відома та згоди банку, фірма "ІВО + КГ" у формі ТОВ отримала державний акт на право власності на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1636 га, а 10 червня 2013 року продала її ОСОБА_4 Вважало, що з набуттям банком права власності на цілу частку магазину з прибудовами розташовану на спірній земельній ділянці до товариства перейшло й право власності, право користування цією земельною ділянкою.

З урахуванням наведеного ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1636 га, припинити; рішення державного реєстратора про державну реєстрацію та державну реєстрацію права власності відповідачки на вказану земельну ділянку скасувати; визнати право власності за банком на земельну ділянку по АДРЕСА_1, площею 0,1636 га.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 19 жовтня 2016 року у задоволенні позову ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Вінницької області від 19 грудня 2016 року рішення міського суду скасовано. Позов ПАТ КБ "ПриватБанк" задоволено частково. Право власності ОСОБА_4 на земельну ділянку, площею 0,08 га із земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,1636 га, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності ПАТ КБ "ПриватБанк", припинено. Визнано право власності ПАТ КБ "ПриватБанк" на земельну ділянку, площею 0,08 га із земельної ділянки по АДРЕСА_1, площею 0,1636 га, яка необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням магазину з прибудовами, що належить на праві власності ПАТ КБ "ПриватБанк". В іншій частині позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду скасувати й залишити у силі рішення суду першої інстанції.

ПАТ КБ "ПриватБанк" судові рішення не оскаржило.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції й частково задовольняючи позов ПАТ КБ "ПриватБанк", апеляційний суд, вірно застосувавши положення ч. 1 ст. 377, ст. 378 ЦК України та ч. 1 ст. 120 ЗК України, на підставі належним чином оціненихдоказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшовправильного висновку про те, що перехід права власності до ПАТ КБ "ПриватБанк" на нерухоме майно відбувся у встановленому законом порядку, а, отже до банку переходить право власності на ту частину земельної ділянки, яка зайнята будівлею, або спорудою, та на частину земельної ділянки, яка необхідна для її обслуговування.

Апеляційний суд, дійшов вірного висновку про те, що частина земельної ділянки із земельної ділянки площею 0,1636 га, що необхідна для розміщення, обслуговування та використання за цільовим призначенням набутого позивачем нерухомого майна повинна складати 0,08 га, що підтверджується висновком судової земельно-технічної та будівельно-технічної експертизи від 11 серпня 2016 року.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах: від 12 жовтня 2016 року № 6-2099цс16, від 12 жовтня 2016 року № 6-2225цс16, яка в силу ст. 360-7 ЦПК Україниє обов'язковою для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків апеляційного суду не спростовують, на законність судового рішення не впливають, а направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Враховуючи наведене та керуючись положеннями ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне касаційну скаргу відхилити.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ