розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" про стягнення сум, належних працівникові при звільненні, середнього заробітку за час затримки розрахунку та індексації виплат, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Надра" Стрюкової Ірини Олександрівни на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року,

У лютому 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Надра" (далі - ПАТ "КБ "Надра") не повністю розрахувалось з нею при звільненні, оскільки не виплатило компенсацію за роботу у вихідні дні у грудні 2008 року та січні 2009 року, до виконання якої її було залучено. Посилаючись на вказані обставини, із урахуванням уточнених позовних вимог, просила стягнути з ПАТ "КБ "Надра" на свою користь компенсацію оплати праці за роботу у вихідні дні у розмірі 2 202 грн 87 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період із 13 лютого 2009 року до 2 червня 2015 року у розмірі 289 489 грн 89 коп., а також індексацію виплат за період із березня 2009 року по квітень 2015 року у розмірі 1 418 грн 64 коп.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 19 серпня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 січня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено. Стягнуто з ПАТ "КБ "Надра" на користь ОСОБА_3 кошти у розмірі 293 111 грн 40 коп.

Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Комерційний банк "Надра" Стрюкова І.О. звернулася до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ із касаційною скаргою, в якій просить рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_3 грошової компенсації за роботу у вихідні дні у грудні 2008 року та у січні 2009 року, суми компенсації втрати частини заробітної плати, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на загальну суму 293 111 грн 40 коп., які визначені без утримання податку з доходів фізичних осіб й інших обов'язкових платежів.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Установлено, що ОСОБА_3 працювала у ПАТ "КБ "Надра" на посаді менеджера проекту Центру ефективності роботи ребрендованих площадок продажу Департаменту змін та інновацій роздрібної мережі Генерального департаменту дистрибуції.

Колективним договором відкритого акціонерного товариства комерційного банку "Надра" від 31 липня 2007 року установлено, що відповідно до п.3.1 для працівників банку встановлено п'ятиденний робочий тиждень з двома вихідними днями. Пунктом 4.7 передбачено, що адміністрація зобов'язується здійснювати оплату праці працівників за роботу у святкові та вихідні дні у подвійному розмірі, що зазначається у наказі або за бажанням працівника, що працював у святковий чи неробочий день, йому може бути наданий інший день відпочинку у визначений ним день. В пункті 5.1.2 визначено, що при відрядженні працівників, якщо датою відрядження є вихідний день, то після повернення з відрядження надається інший день відпочинку; якщо працівник спеціально відряджається для роботи у вихідні або святкові й неробочі дні, то йому виплачується компенсація за роботу в ці дні в розмірі, визначеному чинним законодавством України. Відповідно пункту 5.1.10 при виконанні трудових обов'язків у вихідний день: таким працівникам за згодою Сторін надається інший день відпочинку або грошова компенсація у подвійному розмірі, про що обов'язково зазначається в наказі.

Згідно з положеннями ст. 72 КЗпП України робота у вихідний день може компенсуватися, за згодою сторін, наданням іншого дня відпочинку або у грошовій формі у подвійному розмірі. Оплата за роботу у вихідний день обчислюється за правилами статті 107 цього Кодексу.

За змістом ч. 2 ст. 2 Закону України "Про оплату праці" у структурі заробітної плати передбачена додаткова заробітна плата, яка є винагородою за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці. Вона включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій.

Згідно зі ст. 34 Закону України "Про оплату праці" компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.

Відповідно до ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Таким чином, у разі невиплати працівникові компенсації за роботу у вихідний день у грошовій формі в подвійному розмірі, або ненадання іншого дня відпочинку, та невиплати звільненому працівникові з вини власника або уповноваженого ним органу зазначеної компенсації роботи за вихідний день з роботодавця підлягають стягненню компенсація за роботу у вихідні дні, компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, а також середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року № 6-1438цс16, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

25 грудня 2008 року письмовим розпорядженням віце-президента банку від 25 грудня 2008 року № 549 "Про впровадження нового продукту та проведення семінарів для співробітників банку", передбачено впровадження нового продукту "Від тисячі до мільйону" і проведення, у зв'язку з цим, у період із 27 по 30 грудня 2008 року, семінарів по даному продукту для співробітників банку Департаментом управління персоналом та Департаментом змін та інновацій роздрібної мережі ВАТ КБ "Надра".

Пунктом 1.1 розпорядження зобов'язано начальників міських регіональних управлінь, директорів регіональних управлінь прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендових площадок продажу з 27 по 30 грудня 2008 року. Пунктом 1.2 розпорядження зобов'язано направити співробітників на семінари з 27 по 29 грудня 2008 року згідно зі списками.

Відповідно до додатку № 33 до розпорядження від 25 грудня 2008 року № 549 року, у період з 27 грудня 2008 року по 30 грудня 2008 року, позивач направлялась для прийняття участі у семінарі.

27 та 28 грудня 2008 року є неробочими днями - субота та неділя відповідно.

Відповідно до письмового розпорядження від 6 січня 2009 року № 3 "Про впровадження нового продукту на площадках продажу", передбачено впровадження нового продукту "Від тисячі до мільйону один крок" з 12 по 28 січня 2009 року.

Пунктом 1.1 розпорядження передбачено обов'язок направити і співробітників згідно додатку № 1, а п. 2.1 Розпорядження передбачено прийняти співробітників Управління розвитку персоналу та Центру ефективності роботи ребрендових площадок продажу.

Відповідно до додатку № 1 до розпорядження № 3 від 6 січня 2009 року позивач у період з 12 січня 2009 року по 28 січня 2009 року направлялась для прийняття участі в семінарі.

Неробочими днями в цей період часу були 17 січня 2009 року (субота), 18 січня 2009 року (неділя), 24 січня 2009 року (субота), 25 січня 2009 року (неділя).

Наказом від 13 лютого 2009 року № 88 - п ОСОБА_3 було звільнено з роботи за угодою сторін на підставі п. 1. ст. 36 КЗпП України.

Таким чином, правильним є висновок судів про наявність підстав для задоволення позову. Судами установлено, що при звільненні ОСОБА_3 13 лютого 2009 року, відповідач з нею повний розрахунок не провів, не виплатив компенсацію за роботу у вихідні дні та банк у порушення вимог статей 10, 60 ЦПК України не надав суду належних і допустимих доказів на спростування вказаних обставин.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін.