розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, до ОСОБА_6, Шосткинської міської ради, третя особа - Управління Держземагенства у Шосткинському районі Сумської області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині передачі земельної ділянки у власність, скасування державного акта про право власності на землю, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 вересня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_2, правонаступниками якої є ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, звернулася до суду з позовом до ОСОБА_6, Шосткинської міської ради, третя особа - Управління Держземагенства у Шосткинському районі Сумської області, про визнання незаконним та скасування рішення в частині передачі земельної ділянки у власність, скасування державного акта про право власності на землю.

На обґрунтування вимог позивач посилалася на те, що вона є власником житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_2. Власником житлового будинку № АДРЕСА_1 є ОСОБА_6

У 2013 році при оформленні права власності на земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою свого мешкання їй стало відомо, що межі суміжної земельної ділянки, яка належить відповідачу ОСОБА_6, і на яку видано державний акт про право власності на земельну ділянку - проходять по стіні належних їй господарських споруд, що унеможливлює їх обслуговування.

Вважає, що Шосткинська міська рада незаконно затвердила технічну документацію на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та передала її у власність відповідачу ОСОБА_6, оскільки вона як суміжний землекористувач не погоджувала межі його земельної ділянки.

Посилаючись на вказані обставини, просила суд визнати частково недійсним та скасувати рішення Шосткинської міської ради народних депутатів в частині надання у власність ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0647 га для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських споруд за адресою: АДРЕСА_1; скасувати державний акт про право власності на земельну ділянку серії НОМЕР_1 площею 0,0647 га по АДРЕСА_1, з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку та господарських будівель, який виданий на ім'я відповідача ОСОБА_6 27 грудня 2012 року; скасувати рішення Шосткинської міської ради в частині затвердження технічної документації на земельну ділянку по АДРЕСА_1 та передачі її у власність ОСОБА_6, а також державний акт серії НОМЕР_1 від 27 грудня 2012 року на ім'я ОСОБА_6

Рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 вересня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 16 червня 2016 року до участі у справі у якості правонаступників померлої ОСОБА_2 залучено ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду Сумської області від 13 липня 2016 року рішення Шосткинського міськрайонного суду Сумської області від 21 вересня 2015 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 була власником житлового будинку з господарськими спорудами по АДРЕСА_2, аОСОБА_6 є власником житлового будинку № 10 за цією ж адресою.

Із акта встановлення (погодження) та закріплення в натурі меж земельної ділянки та прийому-передачі межових знаків на зберігання від 13 лютого 2012 року вбачається, що межа чітко визначена в натурі (на місцевості) проходить по існуючим твердим ознакам 1-4 дерев'яна огорожа, 5-1 по стінам будівель і передані під нагляд на зберігання ОСОБА_6 Суміжний землевласник ОСОБА_2 акт не підписала (а. с. 32).

Згідно з актом встановлення меж між присадибними ділянками по АДРЕСА_1 від 17 серпня 2012 року, складеного комісією у складі: ОСОБА_7 - начальника Управління Держкомзему у м. Шостка, ОСОБА_8 - начальника відділу містобудування та архітектури Шосткинської міської ради, ОСОБА_9 - заступника начальника КП "Шосткинське МБТІ", ОСОБА_10 - головного спеціаліста юридичного відділу Шосткинської міської ради, ОСОБА_11 - депутата міської ради, спірна межа відповідно до наявних матеріалів на присадибні ділянки та в натурі на місцевості проходить по фундаменту сараю та господарської споруди, які належать ОСОБА_2 (ділянка № 8) та по фундаменту сараю та стіні тимчасової господарської споруди до гаража ОСОБА_6 (ділянка № 10), які побудовані понад 10-15 років тому (а. с. 35).

Рішенням Шосткинської міської ради X сесії VI скликання від 25 квітня 2012 року ОСОБА_6 наданий дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку.

Рішенням Шосткинської міської ради XII сесії VI скликання від 30 листопада 2012 року вирішено передати безоплатно у власність земельну ділянку та надано дозвіл ОСОБА_6 на складання і видачу правовстановлюючих документів на земельну ділянку у порядку спадкування.

На підставі вказаного рішення виготовлена проектна документація на земельну ділянку і 27 грудня 2012 року відповідач отримав державний акт про право власності на землю площею 0,0647 га по АДРЕСА_1 Сумської області.

Згідно з п. "в" ч. 1 ст. 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 118 ЗК України громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього кодексу. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.

Порядок погодження і затвердження документації із землеустрою передбачений, а також повноваження органів виконавчої влади у частині погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок передбачений у ст. ст. 186, 186-1 ЗК України.

Згідно зі ст. 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

На виконання вказаної статті наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 18 травня 2010 року № 376 (z0391-10) , зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 16 червня 2010 року за N 391/17686 (z0391-10) , затверджено Інструкцію про встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) та їх закріплення межовими знаками, п. 3.12 якою передбачено, що закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється виконавцем у присутності власника (користувача) земельної ділянки, власників (користувачів) суміжних земельних ділянок або уповноваженою ним (ними) особою.

Закріплення межовими знаками меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) може здійснюватися за відсутності власників (користувачів) суміжних земельних ділянок у випадку їх нез'явлення якщо вони були належним чином повідомлені про час проведення вищезазначених робіт, про що зазначається у акті прийомки-передачі межових знаків на зберігання

Погодження меж є виключно допоміжною стадією у процедурі приватизації земельної ділянки, спрямованою на те, щоб уникнути необов'язкових технічних помилок. При цьому ст. 198 ЗК України лише вказує, що складовою кадастрових зйомок є "погодження меж земельної ділянки з суміжними власниками та землекористувачами". Із цього зовсім не слідує, що у випадку відмови суміжного землевласника або землекористувача від підписання відповідного документу - акта погодження меж - слід вважати, що погодження меж не відбулося. Видається, що погодження полягає у тому, щоб суміжнику було запропоновано підписати відповідний акт. Якщо він відмовляється це робити, орган, уповноважений вирішувати питання про приватизацію ділянки по суті, повинен виходити не із самого факту відмови від підписання акта, а із мотивів відмови (якщо вони озвучені). Якщо такими мотивами є виключно неприязні стосунки - правового значення вони не мають. Слід визнати правильною практику тих судів, які у разі виникнення спору не вважають саму по собі відсутність погодження меж підставою для того, щоб вважати прийняте рішення про приватизацію незаконним.

Підписання акта погодження меж самостійного значення не має, воно не призводить до виникнення, зміни або припинення прав на земельну ділянку, як і будь-яких інших прав у процедурі приватизації. Непогодження меж земельної ділянки із суміжними власниками та землекористувачами не може слугувати підставою для відмови відповідної місцевої ради в затвердженні технічної документації, за умови правомірних дій кожного із землекористувачі. Не надання позивачем своєї згоди на погодження меж земельної ділянки суміжного землекористувача не може бути перепоною для розгляду місцевою радою питання про передачу земельної ділянки у власність відповідачу за обставин виготовлення відповідної технічної документації.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач відмовилася підписувати акт погодження меж земельних ділянок, вважаючи, що площа її земельної ділянки внаслідок приватизації землі відповідачем у визначених оспорюваним державним актом межах, які визначені у технічній документації, істотно зменшилася, чим порушуються її права.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, обґрунтовано виходив із того, що позивач у суді не довела обставин, на які посилалась на обґрунтування своїх вимог, зокрема, факту накладення земельних ділянок та збільшення земельної ділянки відповідача за рахунок належної їй земельної ділянки.

Такі висновки судів ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставинам справи.

Доводи касаційної скарги про неналежну оцінку судом наданих доказів - безпідставні, оскільки обставини, на які посилається заявник, були предметом дослідження у судах і висновки з цього приводу, зроблені судами, ґрунтуються на встановлених у судах обставинах та досліджених у судовому засіданні доказах.

Отже доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.