розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення грошових коштів, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на заочне рішення Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року,

У червні 2015 року ОСОБА_4 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, у якому просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти у загальному розмірі еквівалентному 5 861,98 доларам США, з розрахунку в гривні за офіційним курсом Національного Банку України на день ухвалення рішення у справі, у тому числі: 3 тис. доларів США основного боргу; 557,74 доларів США пені; 2 196 доларів США інфляційних втрат; 108,24 доларів США в рахунок відшкодування 3 % річних за прострочення виконання грошового зобов'язання. Крім того, позивач просила суд стягнути з відповідача на її користь 1 233 грн 43 коп. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4 посилалася на те, що у грудні 2013 року вона звернулась до відповідача за правовою допомогою у підготовці, поданні апеляційної скарги на рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 грудня 2013 року в справі № 372/4745/13-ц. Сторони погодили, що ОСОБА_5 буде представляти інтереси ОСОБА_4 в апеляційному суді Київської області в зазначеній справі, а також у підготовці заяв до інших органів влади щодо перевірки законності дій нотаріуса по оформленню права власності на земельну ділянку. Відповідно до домовленості сторін, наприкінці грудня 2013 року, позивач у присутності свідків передала відповідачу 3 тис. доларів США за успішне вирішення в суді апеляційної інстанції вказаної справи. В разі залишення апеляційним судом без змін рішення суду першої інстанції відповідач зобов'язалася повернути позивачеві грошові кошти в сумі 3 тис. доларів США. За інші юридичні послуги позивач передала відповідачеві 1 500 грн.

17 березня 2014 року апеляційним судом Київської області апеляційну скаргу було відхилено, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 16 грудня 2013року було залишено без змін.

Оскільки успішного результату при розгляді справи в апеляційному порядку досягнуто не було, ОСОБА_5 повинна була повернути позивачеві 3 тис. доларів США наступного дня, а саме 18 березня 2014 року, проте такі грошові кошти відповідачем повернуті не були.

У квітні 2014 року позивач звернулась до Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про вчинення відповідачем злочину, а саме: шахрайства та незаконного привласнення коштів. Заява була внесена до ЄДРДР за № 12014100100003842.

Під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100100003842, на думку позивача, були підтверджені наведені вище обставини про порушення відповідачем грошового зобов'язання, а тому ОСОБА_4 просила суд задовольнити позов у обраний нею спосіб.

Заочним рішенням Святошинського районного суду м. Києва від 11 листопада 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 5 квітня 2016 року, в позові відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до районного суду, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши в межах касаційної скарги правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального і матеріального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції під час розгляду справи в касаційному порядку перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права.

При розгляді справи судами першої та апеляційної інстанцій було встановлено, що 16 грудня 2013 року рішенням Обухівського районного суду Київської області відмовлено в задоволенні позовних вимог СТ "Енергетик" до ОСОБА_6, ОСОБА_7 про визнання недійсним та скасування державного акта на земельну ділянку (а. с. 46-48).

Ухвалою апеляційного суду Київської області від 17 березня 2014 року апеляційну скарну СТ "Енергетик" відхилено, вказане рішення суду першої інстанції залишено без змін (а. с. 49-50).

У квітні 2014 року позивач звернулась до Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві із заявою про вчинення злочину відповідачем, а саме: шахрайства та незаконного привласнення коштів. Дана заява була внесена до ЄДРДР за № 12014100100003842 (а. с. 51).

Під час досудового розслідування в кримінальному провадженні № 12014100100003842, слідчим було допитано позивача, як потерпілу, та свідків (а. с. 11-24).

5 червня 2015 року слідчим Шевченківського РУ ГУМВС України в м. Києві винесено постанову про закриття кримінального провадження (а. с. 51-52).

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що, правові підстави для задоволення позову відсутні, оскільки позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт існування між сторонами у справі оплатних договірних правовідносин щодо надання послуг по правовій допомозі, а також не доведено факту оплати таких послуг у спосіб вказаний позивачем у позовній заяві, підставність вимог позивача про стягнення вказаних у позові сум з відповідача у справі.

Доводи касаційної скарги та наявні у матеріалах справи документи висновків судів попередніх інстанцій щодо безпідставності позовних вимог не спростовують.

Так, ст. 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 903 ЦК України).

Відповідальність виконавця за порушення договору про надання послуг встановлена нормами ст. 906 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За правилами ч. 3 ст. 10 ЦПК України (1618-15) на позивача покладається процесуальний обов'язок по доведенню перед судом підстав позову, зокрема факту наявності між сторонами у справі зобов'язальних грошових правовідносин, факту їх порушення з боку відповідача, факту правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача таких грошових коштів. При цьому, докази якими мають підтверджуватися вказані вище обставини, мають бути належними і допустимими (ст. ст. 59, 60 ЦПК України).

Частиною 4 ст. 203 ЦК України передбачено, що правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Правочини фізичних осіб на суму, що перевищує у 20 і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України мають вчинятися у письмовій формі (ч. 3 ст. 208 ЦК України).

Позивач послалася у позові на укладення з відповідачем в 2013 році усного правочину на суму що становить 3 тис. доларів США.

Неоподатковуваний мінімум доходів громадян в 2013 році становив 17 грн. Курс долара США станом на кінець грудня 2013 року за офіційним курсом НБУ становив 7 грн 99 коп. за 1 долар США.

За таких обставин, з підстав позову вбачається, що між сторонами у справі які є фізичними особами було укладено правочин на суму, що значно перевищує 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

У відповідності до вимог ч. 4 ст. 203, ч. 3 ст. 208 ЦК України такий правочин мав вчинятися у письмовій формі, чого дотримано сторонами не було.

Нормами ст. 218 ЦК України передбачено, що недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією із сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами. Рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

Якщо правочин, для якого законом встановлена його недійсність у разі недодержання вимоги щодо письмової форми, укладений усно і одна із сторін вчинила дію, а друга сторона підтвердила її вчинення, зокрема шляхом прийняття виконання, такий правочин у разі спору може бути визнаний судом дійсним.

На аркушах справи 11-15 міститься протокол допиту ОСОБА_5 (відповідач) від 8 листопада 2014 року, зі змісту якого вбачається, що остання не заперечує факту домовленості з позивачем щодо надання юридичних послуг, обумовлений сторонами розмір її винагороди за відповідні послуги (3 тис. доларів США), що ОСОБА_5 отримала від позивача грошові кошти за свої послуги.

Разом з тим, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження того, що сторонами було погоджено будь-які обставини чи підстави необхідності повернення отриманих відповідачем від позивача на виконання усної домовленості грошових коштів.

Слід зазначити, що позивачем не було заявлено позову про визнання відповідного усного правочину з відповідачем дійсним, з урахуванням умов правочину щодо повернення грошових коштів, переданих відповідачеві на його виконання. Факт погодження сторонами окремої частини усного правочину щодо підстав повернення відповідачем коштів в рамках розгляду даної справи не доведено належними доказами (письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису, тощо). Посилання ОСОБА_4 на свідчення свідків, як на підтвердження факту погодження з відповідачем обставин при настанні яких грошові кошти за договором підлягають поверненню є безпідставними, оскільки рішення суду в даному випадку не може ґрунтуватися на свідченнях свідків.

За таких обставин колегія суддів дійшла висновків, що ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є законними і обґрунтованими, та вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.