розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про виділення частки в натурі, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про припинення права власності на частину будинку та визнання права власності на будинок, за касаційними скаргами ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2016 року,

У листопаді 2012 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог просила виділити їй в натурі частку у праві спільної часткової власності у будинку по АДРЕСА_1. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на підставі договору від 14 квітня 2005 року вона є власником 1/5 частки зазначеного будинку та здійснила добудову до нього. Проте відповідач чинить перешкоди у користуванні нею належним їй нерухомим майном.

У січні 2013 року ОСОБА_4 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_3, у якому з урахуванням уточнень просив визнати 4/5 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1 спадковим майном після померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5; встановити, що вищезазначене спадкове майно належить йому на праві власності в порядку спадкування; встановити, що ОСОБА_3 втратила право власності на 1/5 частки цього будинковолодіння у зв'язку із її знищенням, а також залишити за ним право власності в цілому на будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1.

Справа розглядалася неодноразово.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 серпня 2015 року в задоволенні позовів ОСОБА_3 та зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 04 квітня 2016 року рішення Гадяцького районного суду Полтавської області від 06 серпня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено. Зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 4/5 частки будинку з господарськими будівлями по АДРЕСА_1 в порядку спадкування після смерті ОСОБА_5 У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення апеляційного суду в частині відмови в задоволенні позовних вимог зустрічного позову та ухвалити нове рішення про задоволення позову у повному обсязі. Судове рішення в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 просить залишити без змін.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду та ухвалити нове рішення, мотивуючи свої вимоги порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку із цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 22 січня 1993 року ОСОБА_5 дозволено перебудувати 1/2 частки домоволодіння по АДРЕСА_1, у зв'язку із чим змінились ідеальні частки у праві власності на домоволодіння за вказаною адресою.

Відповідно до рішення виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 20 січня 1995 року змінено ідеальні частки у праві особистої власності у домоволодінні по АДРЕСА_1 та визначено, що ОСОБА_6 належить 1/5 частки, а ОСОБА_5 - 4/5 частки вказаного будинку.

Рішенням Гадяцької міської ради від 15 квітня 2004 року ОСОБА_5 надано дозвіл на будівництва погребу на власній земельній ділянці по АДРЕСА_1.

Відповідно до договору дарування від 07 травня 2004 року ОСОБА_5 подарував ОСОБА_3 4/5 частки вищевказаного будинковолодіння.

14 квітня 2005 року між ОСОБА_8 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, відповідно до умов якого остання придбала 1/5 частки житлового будинку по АДРЕСА_1, що в цілому складається із: будинку літ. "А-1", "А'-1", загальною площею 132,9 кв. м, житловою площею 79,2 кв. м та допоміжних господарських будівель: сараю літ. "Б", погребу літ. "б'", вбиральні літ. "В", сараю літ. "Д", сараю літ. "Е" та огорожі № 1-4.

Рішеннями виконавчого комітету Гадяцької міської ради від 19 липня 2005 року № 192-1 та від 24 травня 2007 року № 125-26 ОСОБА_3 було надано дозвіл на будівництво господарської будівлі розміром 10х4 м; на переобладнання сараю літ. "Б" під літню кухню з добудовою до гаража розміром 4,5х2 м; на переобладнання сараю літ. "Г" під літню кухню та на будівництво добудов до неї розміром 12,5х3,5 м і 3х2 м на власній земельній ділянці. Окрім того, ОСОБА_3 дозволено знести аварійні господарські будівлі літ. літ. "б", "Д" та "Е".

Крім того, рішенням виконавчого комітету Гадяцької міської ради Полтавської області від 19 липня 2005 року № 196-1 надано дозвіл ОСОБА_3 на знесення 1/5 частини житлового будинку по АДРЕСА_1.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 14 травня 2014 року ОСОБА_3 зареєструвала 1/5 частки в спільній частковій власності. Підставою виникнення права власності зазначено договір купівлі-продажу частини будинку від 14 квітня 2005 року. У розділі відомості про об'єкт нерухомого майна вказано, що об'єкт є житловим будинком "А'-1" по АДРЕСА_1, загальною площею 81,8 кв. м, житловою площею 57,5 кв. м. Складовими частинами об'єкта нерухомого майна є сарай літ. "Б", погріб літ. "62", вбиральня літ. "В", літня кухня літ. "Г", добудова літ. "г", огорожа № 1, 2, огорожа № 3, 4.

Відповідно до декларації про готовність об'єкта до експлуатації літня кухня літ. "Г" є закінченим будівництвом готовим до експлуатації об'єктом.

Рішенням Гадяцького районного суду Полтавської області від 26 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили 11 лютого 2008 року, визнано недійсним договір дарування 4/5 частки будинку по АДРЕСА_1, укладений 07 травня 2004 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3

ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 помер.

10 травня 2013 року Гадяцька державна нотаріальна контора відмовила ОСОБА_4 у видачі свідоцтва про право на спадщину на майно померлого ОСОБА_5 у зв'язку із відсутністю правовстановлюючих документів на будинок по АДРЕСА_1.

Як встановлено постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 30 травня 2013 року, 18 червня 2008 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого все свої майно заповів ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

Згідно з висновком додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 24 червня 2015 року № 40-15 визначено реальні частки співвласників будинковолодіння по АДРЕСА_1 з урахуванням здійснених добудов. Відповідно до першого варіанту експертизи ОСОБА_3 запропоновано виділити частку, яка складає 73/100, ОСОБА_4 - 27/100. За другим варіантом поділу експертом запропоновано виділити ОСОБА_3 частку, яка складає 18/25 та ОСОБА_4 - 7/25.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки вона добровільно провела державну реєстрацію 14 травня 2014 року права власності на 1/5 частки спірного житлового будинку з урахуванням здійснених нею добудов, можливість виділення їй реальної частки, визначеної експертом відсутня, оскільки вона не відповідає проведеній державній реєстрації речових прав на нерухоме майно.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що останнім не надано постанову нотаріуса про відмову у вчиненні нотаріальної дії або доказів відмови у державній реєстрації права власності 4/5 частки будинковолодіння по АДРЕСА_1, а доводи ОСОБА_5 про знищення ОСОБА_3 її частки будинку не підтверджено належними доказами.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_4, виходячи із того, що судовим рішенням було визнано за ОСОБА_5 право власності на 4/5 частки спірного будинковолодіння в порядку спадкування, проте він не встиг зареєструвати його у визначеному законом порядку, тому таке майно входить до обсягу спадкового майна, спадкоємцем якого є ОСОБА_4 Оскільки, нотаріус відмовив у видачі свідоцтва на право на спадщину, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання права власності на спадкове майно. Суд дійшов висновку про відмову в задоволенні вимог про визнання права власності на визначені ОСОБА_4 об'єкти нерухомості у зв'язку із тим, що матеріалами справи підтверджено знищення ОСОБА_3 її частки будинку та відсутністю визначення ідеальних часток співвласників.

Відмовляючи у задоволенні вимог про припинення права ОСОБА_3 на частку у спільному майні, апеляційний суд виходив із того, що таке припинення можливе лише за умови попереднього внесенням позивачем вартості цієї частки на депозитний рахунок та наявності згоди іншого співвласника, якої ОСОБА_9 не надавала.

Також, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в позові ОСОБА_3, виходячи із того, що після знищення частини майна розрахунок ідеальних часток співвласників домоволодіння не здійснювався, у зв'язку із чим відсутня можливість для виділу частки або поділу будинку в натурі, який перебуває у спільній частковій власності.

Такі висновки суду апеляційної інстанції ґрунтуються на фактичних обставинах справ та відповідають вимогам закону.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Згідно з ч. 1 ст. 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

За змістом ч. 3 ст. 358, ч. ч. 1, 2 ст. 364 ЦК України кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації. Співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Виходячи з положень вказаних статей, надання у володіння або користування співвласнику частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності, може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої ізольованої частини із спільного майна або наявності технічної можливості його переобладнання в ізольовану частину.

Таким чином, вирішуючи спір у частині позовних вимог ОСОБА_3 щодо виділу в натурі належної їй 1/5 частини у спірному будинковолодінні, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову в задоволенні вказаних вимог у зв'язку із відсутністю можливості визначення ідеальних часток співвласників, оскільки неможливо встановити, що саме входить до складу спірної 1/5 частки, а ОСОБА_3 не надано жодних належних та допустимих доказів на підтвердження обставин про те, які саме приміщення у будинку літ. літ. "А-1", "А'-1" складають належну їй на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2005 року частку.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно зі ст. 349 ЦК України право власності на майно припиняється в разі його знищення. У разі знищення майна, права на яке підлягають державній реєстрації, право власності на це майно припиняється з моменту внесення за заявою власника змін до державного реєстру.

Відмовляючи в позові ОСОБА_4 в частині припинення права власності ОСОБА_3 на 1/5 частки спірного будинковолодіння у зв'язку із її знищенням, а також визнання за ним права власності в цілому на будинок з господарськими будівлями по АДРЕСА_1, суд апеляційної інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦК України повно, всебічно та об'єктивно встановив фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, та дійшов обґрунтованого висновку про те, що право власності ОСОБА_3 на 1/5 частки будинковолодіння, зареєстроване на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2005 року, укладеного із ОСОБА_8, з урахуванням перебудов, здійснених на підставі відповідних дозволів, наданих виконавчим комітетом Гадяцької міської ради Полтавської області, не припинилося внаслідок знищення на підставі ст. 349 ЦК України, оскільки ОСОБА_3 як власник із заявою про внесення відповідних змін до державного реєстру прав власності не зверталася.

За таких обставин, суд дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_4 права власності на все будинковолодіння в цілому.

Також, апеляційний суд правильно визнав за ОСОБА_4 право власності на 4/5 частки спірного нерухомого майна в порядку спадкування на підставі ст. ст. 1218, 1268 ЦК України, оскільки судовим рішенням було визнано право власності на цю частку за спадкодавцем ОСОБА_5

Згідно з вимогами ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції в межах касаційної скарги перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставинами, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки доводи касаційних скарг стосуються переоцінки доказів, викладених в оскаржуваному рішенні, що не належить до компетенції суду касаційної інстанції, висновків апеляційного суду не спростовують та не дають підстав вважати, що при розгляді справи судом допущено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення спору, колегія суддів вважає за необхідне касаційні скарги відхилити.

Разом з тим, відповідно до положень ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Колегія суддів вважає за необхідне виключити з мотивувальної частини рішення апеляційного суду посилання на положення ст. 365 ЦК України, виходячи із того, що суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 214, 303, 316 ЦПК України вийшов за межі вимог, заявлених у суді першої інстанції, оскільки ні ОСОБА_3, ні ОСОБА_4 не обґрунтовували свої вимоги передбаченими вищевказаною нормою права підставами та у позовах на зазначену статтю не посилалися.