розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання договору дійсним та звернення стягнення на предмет іпотеки, за касаційною скаргою представника ОСОБА_5 - ОСОБА_6 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2015 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2016 року,

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду із вказаним позовом до ОСОБА_4 про визнання дійсним договору іпотеки укладеного між ними 20 лютого 2011 року, та звернення стягнення на предмет іпотеки: нежитлові приміщення підвалу № 11, 13-16, 16а, 17, 17а, 18, 18а, 20-24, 33, 33а, 36-38, загальною площею 275,0 кв. м. в літ. "А-5" у будинку по АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_4

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 20 лютого 2011 року між сторонами було укладено у простій письмовій формі договір позики грошових коштів на суму 500 000 дол. США, які ОСОБА_4 зобов'язався повернути 01 січня 2015 року. Разом з тим, у забезпечення виконання зобов'язання, між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до якого відповідач передав в іпотеку нежитлові приміщення підвалу № 11, 13-16, 16а, 17, 17а, 18, 18а, 20-24, 33, 33а, 36-38, загальною площею 275,0 кв. м в літ. "А-5" у будинку по АДРЕСА_1.

ОСОБА_3, посилаючись на те, що ОСОБА_4 своїх зобов'язань за договором позики не виконав, борг не повернув, просила задовольнити заявлені позовні вимоги.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2015 року задоволено позовні вимоги ОСОБА_3 Визнано дійсним договір іпотеки від 20 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 В рахунок погашення заборгованості за договором позики від 20 лютого 2011 року, укладеним між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, яка станом на 05 жовтня 2015 року становить 10 573 721 грн 50 коп., звернуто стягнення на предмет іпотеки - нежитлові приміщення підвалу № 11, 13-16, 16а, 17, 17а, 18, 18а, 20-24, 33, 33а, 36-38 загальною площею 275,0 кв. м в літ. "А-5" у будинку по АДРЕСА_1, що належать на праві власності ОСОБА_4 на підставі договорів купівлі-продажу, посвідченим приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу 12 жовтня 2007 року Глуховцевою Н.В., шляхом визнання права власності на предмет іпотеки за ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_3 право власності на нежитлові приміщення підвалу № 11, 13-16, 16а, 17, 17а, 18, 18а, 20-24, 33, 33а, 36-38 загальною площею 275,0 кв. м в літ. "А-5" у будинку по АДРЕСА_1.

У апеляційному порядку рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2015 року оскаржила ОСОБА_5

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 25 квітня 2016 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2015 року.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_5 - ОСОБА_6, мотивуючи свою вимогу неправильним застосуванням судами норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, просить скасувати ухвалені судові рішення, а справу передати на новий судовий розгляд.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що позивачем у відповідності до положень статей 58, 60 ЦПК України доведено належними та допустимими доказами факт невиконання ОСОБА_4 грошового зобов'язання за договором позики, в зв'язку із чим наявні правові підстави для звернення стягнення в рахунок погашення суми боргу на предмет іпотеки (п. 5.3 договору іпотеки).

Закриваючи апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що останній не брав участі у справі, а ухваленим рішенням суду не вирішувалося питання про його права й обов'язки, а тому право на апеляційне оскарження відповідно до вимог ст. 292 ЦПК України у нього відсутнє.

Однак, з такими висновками суду апеляційної інстанції в повній мірі погодитися не можна.

Відповідно до вимог статей 213, 214, 316 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Вказаним вимогам рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

У ст. 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист.

Згідно з п. 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

У поданій апеляційній скарзі ОСОБА_5 звертав увагу апеляційного суду на те, що у провадженні Київського районного м. Харкова перебуває справа за його позовом до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за договором позики, а також вказував про те, що ухвалою цього суду від 14 вересня 2015 року було задоволено заяву про забезпечення позову, шляхом накладення арешту та заборони відчуження на майно ОСОБА_4

У справі, яка переглядається, за ОСОБА_3 визнано право власності на нежитлові приміщення підвалу № 11, 13-16, 16а, 17, 17а, 18, 18а, 20-24, 33, 33а, 36-38, загальною площею 275,0 кв. м в літ. "А-5" у будинку по АДРЕСА_1, які перебували у власності ОСОБА_4, і на частину якого (раніше ніж ухвалено рішення у справі), на забезпечення позову про стягнення з останнього на користь ОСОБА_5 боргу за договором позики було накладено арешт та заборону відчуження.

Позбавлення ОСОБА_4 права власності на майно унеможливлює виконання судового рішення про накладення арешту та заборону відчуження на спірне майно, при цьому судове рішення про забезпечення позову унеможливлює виконання у повному обсязі рішення Київського районного суду м. Харкова від 04 листопада 2015 року,

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у ОСОБА_5 права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про його права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту ст. 292 ЦПК України та перешкоджає подальшому провадженню у справі щодо існуючого спору.

За таких обставин, апеляційний суд не виконав своїх обов'язків, визначених законом, повно, всебічно й об'єктивно не з'ясував усіх обставин справи, не надав їм належної оцінки та ухвалив рішення, яке не можна визнати в повній мірі законними та обґрунтованими, у зв'язку з чим ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню з підстав, передбачених ст. 338 ЦПК України з передачею справи на новий апеляційний розгляд.