розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом релігійної громади Воздвиження Хреста Господнього Української православної церкви Київського патріархату у с. Угринів Горохівського району Волинської області до ОСОБА_3, в інтересах ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Горохівської районної державної адміністрації Волинської області, про усунення перешкод в користуванні власністю шляхом виселення з житлового приміщення, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Локачинського районного суду Волинської області від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2016 року,

У листопаді 2015 року релігійна громада Воздвиження Хреста Господнього Української православної церкви Київського патріархату села Угринів Горохівського району (далі - релігійна громада) звернулась до суду із вказаним позовом, посилаючись на те, що у домоволодінні, яке їй належить, проживають без правових підстав ОСОБА_3 та члени його сім'ї, які не бажають добровільно виселитись.

Рішенням Локачинського районного суду Волинської області від 05 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2016 року, частково задоволено позовні вимоги релігійної громади. Виселено ОСОБА_3 та ОСОБА_6 із належного релігійній громаді Воздвиження Хреста Господнього Української православної церкви Київського патріархату у с. Угринів Горохівського району Волинської області житлового будинку по АДРЕСА_1 без надання іншого жилого приміщення. Решту позовних вимог залишено без задоволення. Вирішено питання розподілу судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) (далі - ЦПК України (1618-15) ) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідь судді, вивчивши матеріали цивільної справи, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про часткове задоволення заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив із наявності правових підстав для виселити відповідачів із займаного ними жилого приміщення без надання іншого житла.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що релігійна громада зареєстрована як юридична особа та є власником житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 4,5).

Згідно довідки Угринівської сільської ради Волинської області № 725 від 20 листопада 2015 року відповідачі проживають за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6).

Відповідно до договору від 26 травня 2015 року, укладеного між релігійною організацією Свято-Хресто-Воздвиженською громадою Української православної церкви в особі ОСОБА_7 та ОСОБА_3, останній отримав у безкоштовне користування житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, терміном на 50 років (а.с.162).

Також встановлено, що вказаний договір у виконавчому комітеті місцевої Ради або в органі управління не реєстрований, відповідно до вимог ст. 793 ЦК України нотаріально не посвідчений.

Згідно із ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Звертаючись до суду з позовом, релігійна громада свої вимоги обґрунтовувала тим, що відповідачі порушують її права як власника спірного житла, при цьому як на підставу заявлених позовних вимог посилалася на положення статей 383, 386, 391 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Статтею 317 ЦК України визначено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно із ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

У відповідності до ч. 2 ст. 319 ЦК України власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

За правилом ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачити можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутись до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.

У разі порушення своїх прав власник згідно зі ст. 391 ЦК України має право, зокрема, вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Стаття 16 ЦК України передбачає способи захисту цивільних прав і інтересів осіб.

Виходячи з загальних положень права власності, власнику належить права володіння, користування та розпорядження своїм майном. Захист права власності регулюється нормами Цивільного кодексу України (435-15) .

Позбавити особу права проживати у житловому приміщенні (виселити), що знаходиться у приватній власності, можливо за умови, що дана особа не являється власником або співвласником даного житлового приміщення, не має законних підстав на проживання та не бажає виселитися у добровільному порядку.

Приймаючи до уваги вищевказане, є обґрунтованими доводи суду першої інстанції про наявність правових підстав для виселення відповідачів із спірного жилого приміщення, оскільки згідно цивільного законодавства власник житла має право вимагати усунення перешкод у користуванні своїм майном, що являється об'єктом його власності, яке є непорушним, а тому ніхто не може протиправно позбавити власника цього права чи обмежити його. Судами вірно встановлено, що наявний у справі договір безкоштовного користування від 26 травня 2015 року не є законною підставою для користування відповідачами спірним житловим будинком.

Враховуючи вищевикладене, суд касаційної інстанції погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених релігійною громадою позовних вимог.

Також слід зазначити, що зауваження скаржника на незастосування судами положень ст. 331 ЦК України та безпідставне посилання на ст. 391 ЦК України є необґрунтованими так як відповідно до положень норм статей 16, 391, 386 ЦК України власник вправі звернутися до суду з вимогою про захист порушеного права будь-яким способом, що є адекватним змісту порушеного права, який ураховує характер порушення та дає можливість захистити порушене право.

Таким чином, судами першої та апеляційної інстанцій дотримано вимоги чинного законодавства та цивільного процесуального закону, всебічно, повно й об'єктивно з'ясовано обставини справи та надана їм належна оцінка, а наведені у касаційній скарзі недоліки при розгляді справи не впливають на суть ухваленого рішення і висновків суду не спростовують. Недоліків, які призводять до порушення основних принципів цивільного процесуального судочинства та охоронюваних законом прав та інтересів осіб, які беруть участь у справі, та впливають на суть ухваленого рішення під час розгляду справи у суді касаційної інстанції не встановлено.

За таких обставин колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ не вбачає підстав для скасування ухвалених судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій, так як вони ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 333, 335, 336, 337, 343, 344, 345, 349 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Локачинського районного суду Волинської області від 05 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 30 серпня 2016 року залишити без змін.