Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Євграфової Є.П., Кадєтової О.В., Мостової Г.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, до ОСОБА_6, третя особа - Служба у справах дітей Ковельської міської ради Волинської області, про позбавлення батьківських прав, за касаційною скаргою неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, від імені якої діє ОСОБА_7, на рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року; за касаційною скаргою ОСОБА_6 на ухвалу апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року,

У січні 2016 року неповнолітній ОСОБА_4 та ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4 як законний представник, звернулись до суду з позовом до ОСОБА_6 про позбавлення батьківських прав.

Позовні вимоги позивачі обґрунтовували тим, що відповідач злісно ухиляється від виконання батьківських обов'язків з виховання та утримання неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, неповнолітній ОСОБА_4 перебуває на повному утриманні матері ОСОБА_5, яка самостійно піклується про нього, виховує, дбає про здоров'я, навчання, фізичний та духовний розвиток.

Рішенням Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року, з урахуванням ухвали Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 10 листопада 2016 року, в задоволенні позову відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року залишено без змін.

У поданій касаційній скарзі неповнолітній ОСОБА_4, ОСОБА_5, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

ОСОБА_6 у касаційній скарзі просить змінити ухвалу апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому ЦПК України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційні скарги підлягають відхиленню з огляду на наступне.

Судом установлено, що ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є батьками неповнолітнього ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З кінця 2010 року - початку 2011 року позивач ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_4 проживають окремо від відповідача ОСОБА_6

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про позбавлення відповідача батьківських прав, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що це є крайнім заходом, а також вважав, що докази ухилення відповідача від виконання своїх обов'язків з виховання дитини відсутні. При цьому суд зазначав наступне.

Відповідно до ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину. Передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 164 СК України передбачено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.

За змістом наведених правових норм ухилення від виконання обов'язків батьків з виховання дитини означає з об'єктивної сторони такі діяння (дії чи бездіяльність), які полягають у навмисному чи іншому свідомому невиконанні зазначених обов'язків, коли особа має реальну можливість виконати їх, але не вчиняє відповідних дій.

У даній справі судом не встановлено обставин, які беззаперечно підтверджують навмисне свідоме ухилення ОСОБА_6 від виконання ним обов'язків з виховання дитини.

Позивачі підставами позбавлення батьківських прав зазначали, що ОСОБА_6 не виконує своїх обов'язків щодо виховання сина, не піклується про його фізичний та духовний розвиток, не забезпечує його матеріально, не спілкується з сином, на підтвердження чого надали довідки про наявність заборгованості відповідача зі сплати аліментів на неповнолітнього ОСОБА_4 та її розмір; довідку загальноосвітньої школи, в якій навчається ОСОБА_4; показання свідків; постанову про відмову в порушенні кримінальної справи від 04 червня 2010 року; рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 вересня 2013 року, яке було залишено без змін ухвалою апеляційного суду Волинської області від 21 листопада 2013 року, відповідно до якого відповідача ОСОБА_6 було зобов'язано усунути перешкоди ОСОБА_5 та їх неповнолітньому сину ОСОБА_4 в користуванні житловим будинком та земельною ділянкою по АДРЕСА_1 від 03 вересня 2014 року, згідно з яким відповідача визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 388 КК України, та призначено відповідне покарання; постанову Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 27 червня 2012 року, згідно з якою відповідача звільнено від кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 125 КК України.

Разом із тим суд вважав, що вказані вище доводи та посилання не можуть бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав, оскільки не є беззаперечними доказами ухилення батька від виконання своїх обов'язків з виховання дитини на момент звернення до суду. При цьому судом правильно надано оцінку вказаним вище доказам та зазначено, що посилання позивачів на факти, які можна розцінювати як ухилення відповідача від виховання дитини, самі по собі не дають підстав для висновку щодо свідомого нехтування відповідачем своїми обов'язками.

Службою у справах дітей Виконавчого комітету Ковельської міської ради від 01 грудня 2015 року визнано за доцільне позбавити ОСОБА_6 батьківських прав щодо його неповнолітнього сина ОСОБА_4, про що зазначено у висновку.

Разом із тим відповідно до ч. 6 ст. 19 СК України суд може не погодитися із висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Наведений вище висновок органу опіки та піклування суд вважав недостатньо обґрунтованим, оскільки в ньому не в повному обсязі встановлені обставини, які підтверджують умисне ухилення батька від виховання дитини.

Крім того, в матеріалах справи наявні докази, які підтверджують бажання батька брати участь у виховані дитини.

Що стосується доводів касаційної скарги ОСОБА_6, колегія суддів зазначає наступне.

Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 20 вересня 2016 року ОСОБА_6 відстрочено сплату судового збору до ухвалення апеляційним судом рішення, на підставі заяви ОСОБА_6 від 19 вересня 2016 року. Ухвалою апеляційного суду Волинської області від 10 листопада 2016 року виправлено описку в ухвалі апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року та стягнуто із ОСОБА_6 в дохід держави 606 грн 32 коп. судового збору.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, підстав для скасування ухвалених ними рішень не вбачає.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Доводи касаційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а зводяться до переоцінки доказів.

Згідно із ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів cудової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу неповнолітнього ОСОБА_4, ОСОБА_5 в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_4, від імені якої діє ОСОБА_7, відхилити.

Касаційну скаргу ОСОБА_6 відхилити.

Рішення Ковельського міськрайонного суду Волинської області від 25 липня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Волинської області від 17 жовтня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.