Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України

з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Кузнєцова В.О.,

суддів: Євграфової Є.П., Євтушенко О.І.,

Ізмайлової Т.Л., Карпенко С.О.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Каплун ЮрійВікторович, про визнання припиненими правовідносини за договорами, визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та зобов'язання скасувати державну реєстрацію права власності за касаційною скаргою ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_8, на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року

У травні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулись з позовом до ОСОБА_5 і ОСОБА_6, у якому просили визнати припиненими правовідносини, які виникли у сторін на підставі договорів позики, поруки, іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, укладених 16 жовтня 2014 року; визнати недійсним договір купівлі-продажу та зобов'язати приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Каплун Ю.В. скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1.

В обґрунтування заявлених позовних вимог зазначали, що 16 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_3 отримала у борг грошові кошти у сумі 142 465 грн40 коп., що на день укладення договору становило 11 000 доларів США, з кінцевим строком повернення до дванадцятої години ранку 16 грудня 2014 року.

Того ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з яким ОСОБА_4 зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх кредитних зобов'язань ОСОБА_3, які виникають з договору позики від 16 жовтня 2014 року.

З метою забезпечення виконання кредитних зобов'язань 16 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1, і того ж дня між цими сторонами укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, згідно з яким ОСОБА_3 зобов'язалась передати предмет іпотеки у власність ОСОБА_5

2 березня 2015 року ОСОБА_3 отримала нотаріально посвідчену вимогу про повернення боргу за договором позики протягом 31 дня з моменту отримання цієї вимоги.

Оскільки у вимозі ОСОБА_5 відсутні реквізити для перерахунку суми заборгованості та на усне звернення позивача такі реквізити їй не повідомили, 9 квітня 2015 року ОСОБА_4 перерахував у депозит приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Горбаль Н.О. грошові кошти у сумі 142 465 грн 40 коп.

Проте 6 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого останній набув право власності на квартиру АДРЕСА_1.

На підставі викладеного позивачі просили задовольнити позов.

Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 8 грудня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року, у позові ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_8, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення і ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Відповідно до пункту 6 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року (далі - ЦПК України (1618-15) ).

Обговоривши доводи касаційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, обґрунтовано виходив з невиконання позивачами у визначені строки зобов'язань за договорами позики і поруки, а ОСОБА_5, додержуючись умов договору іпотеки та договору про задоволення вимог іпотекодержателя, відповідно до норм Закону України "Про іпотеку" (898-15) , правильно продала предмет іпотеки.

Такі висновки судів відповідають обставинам справи, що ними встановлені, і ґрунтуються на правильному застосуванні норм матеріального права.

Так, судами встановлено, що 16 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір позики, згідно з яким позивач отримала у борг 142 465 грн 40 коп із строком повернення до дванадцятої години ранку 16 грудня 2014 року.

22 грудня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено додаткову угоду до договору позики від 16 жовтня 2014 року, якою сторони у другому пункті погодили, що позичальник зобов'язується повернути заборгованість готівкою у строк до 16 січня 2015 року.

Пунктом 4 цієї додаткової угоди передбачено, що якщо позичальник не поверне позичену суму грошей до вказаного строку, він сплачує суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також пеню у розмірі 2 % від суми позики за кожен день прострочення платежу та несе відповідальність за порушення грошового зобов'язання згідно з вимогами ст. 625 ЦК України.

16 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_4 укладено договір поруки, згідно з яким останній зобов'язався відповідати перед кредитором за виконання всіх зобов'язань ОСОБА_3 за договором позики.

З метою забезпечення кредитних зобов'язань того ж дня між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір іпотеки, за умовами якого в іпотеку передано квартиру АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого 30 жовтня 2012 року виконавчим комітетом Бучанської міської ради.

Згідно з п. 5.2.4 цього договору у разі порушення умов основного зобов'язання та/або умов цього договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушень. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж 31-денний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги.

16 жовтня 2014 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 укладено договір про задоволення вимог іпотекодержателя, за яким іпотекодавець зобов'язувався передати, а іпотекодержатель - прийняти у власність за вартістю і на умовах, визначених цим договором, належну іпотекодавцю на праві власності квартиру.

Відповідно до п. 4.1 умов цього договору право власності на об'єкт нерухомості виникає у іпотекодержателя після виникнення відкладальної обставини, визначеної в п. 5.3 договору. Підписанням цього договору сторони домовились про перехід права власності на об'єкт нерухомості - предмет іпотеки до іпотекодержателя після спливу 31-денного строку з моменту надіслання на адресу іпотекодавця письмової вимоги про усунення порушення основного зобов'язання та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання зазначеної вимоги.

Відповідно до вимог ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною першою ст. 33 Закону України "Про іпотеку" передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом.

Відповідно до ст. 36 Закону України "Про іпотеку" сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

ОСОБА_3 у строки визначені договором позики борг не повернула, у зв'язку із чим ОСОБА_5 направила їй нотаріально посвідчену вимогу про повернення суми боргу протягом 31 дня з дати отримання цієї вимоги з попередженням про можливе задоволення вимог за рахунок предмета іпотеки. Згідно з повідомленням про доставку, вказану вимогу позивач отримала 2 березня 2015 року о 12 год35 хв, тому строк виконання вимог кредитора спливав 2 квітня 2015 року, проте до цього дня зобов'язання виконане не було.

Згідно звіту про оцінку майна, складеного 30 березня 2015 року, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 складає 348 258 грн28 коп.

6 квітня 2015 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 укладено договір купівлі-продажу квартири, згідно з яким ОСОБА_5 відчужила ОСОБА_6 предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вірно встановивши характер спірних правовідносин та норму права, яка підлягала застосуванню до цих правовідносин, виходив із того, що позивач не виконала умови договору позики та у строки, визначені договором, борг не повернула і не виконала вимогу позикодавця про повернення суми боргу, а тому у позикодавця виникло право звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку шляхом укладення договору купівлі-продажу з ОСОБА_6, у зв'язку із чим суд дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову та недоведеність позивачем заявлених позовних вимог.

Доводи касаційної скарги про порушення судами норм матеріального та процесуального права є безпідставними, не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

Частиною першою статті 537 ЦК України встановлено, що боржник має право виконати свій обов'язок шляхом внесення належних з нього кредиторові грошей або цінних паперів у депозит нотаріуса, нотаріальної контори в разі: відсутності кредитора або уповноваженої ним особи у місці виконання зобов'язання; ухилення кредитора або уповноваженої ним особи від прийняття виконання або в разі іншого прострочення з їхнього боку; відсутності представника недієздатного кредитора.

Згідно з квитанцією № 21 від 9 квітня 2015 року ОСОБА_4 вніс у депозит приватного нотаріуса грошові кошти у розмірі 142 465 грн 40 коп.

Неспроможність внесення заборгованості у депозит нотаріусу у строк, встановлений письмовою вимогою кредитора, позивачі не довели, а внесення цієї заборгованості 9 квітня 2015 року правового значення не має.

Тому посилання заявника на прострочення кредитора не відповідають встановленим судами обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах закону.

Крім того, звіт про оцінку майна складено 30 березня 2015 року у відповідності з положеннями п. 5.3.2 договору іпотеки у зв'язку із відсутністю письмового погодження ціни продажу між іпотекодавцем та іпотекодержателем.

Статтею 337 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку про відхилення касаційної скарги і залишення рішення суду першої інстанції та ухвали апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3, від імені якої діє ОСОБА_8, відхилити.

Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 8 грудня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 15 березня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.