розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.Уа" до ОСОБА_3 про стягнення боргу та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод Шплінт.Уа" про стягнення боргу, за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.Уа" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року,

У лютому 2015 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Метизний завод "Шплінт.Уа" (далі - ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа") звернулося до суду із указаним позовом, обґрунтовуючи його тим, що 31 грудня 2013 року між сторонами було укладено договір поворотної фінансової допомоги № 13/31-ФП, на умовах якого ОСОБА_3 одержав грошові кошти в сумі 54 тис. грн, які зобов'язувався повернути до 31 грудня 2014 року однією сумою або дискретними сумами у повному обсязі. У рахунок погашення поворотної фінансової допомоги відповідач 04 лютого 2014 року перерахував на розрахунковий рахунок позивача 4 тис. грн, але ні на час свого звільнення 31 березня 2014 року, ні у визначений договором строк залишок суми допомоги не повернув.

Неодноразово збільшуючи свої позовні вимоги, позивач остаточно просив стягнути з ОСОБА_3 на свою користь заборгованість за договором у сумі 76 889 грн 90 коп., з яких: 50 тис. грн - сума основного боргу; 24 555 грн 65 коп. - інфляційні втрати, 2 334 грн 25 коп. - 3 % річних за прострочення, а також судові витрати у справі.

У серпні 2015 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зустрічним позовом, на обґрунтування якого зазначив, що 03 січня 2013 року між ним та відповідачем було укладено договір № УЧ-0103-фп про надання поворотної фінансової допомоги, на умовах якого ТОВ "МЗ " Шплінт.Уа" одержало від нього у позику кошти в сумі 873 тис. грн строком користування до 31 січня 2013 року.

Посилаючись на невиконання обов'язку із повернення боргу, ОСОБА_3 просив суд стягнути із ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" на свою користь основну суму боргу в розмірі 873 тис. грн, пеню за прострочення виконання зобов'язання в сумі 1 593 225 грн, інфляційні втрати в сумі 650 014 грн 81 коп. та 3 % річних у сумі 66 228 грн 41 коп., а також судові витрати в сумі 3 654 грн.

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2015 року у задоволенні позову ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" та зустрічного позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 30 червня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 17 листопада 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" та зустрічного позову ОСОБА_3

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" на повернення боргу за договором поворотної фінансової допомоги від 31 грудня 2013 року № 13/31-ФП: 50 тис. грн - сума основного боргу, 24 555 грн 65 коп. - інфляційні втрати; 2 334 грн 25 коп. - 3 % річних за прострочення, а всього - 76 889 грн 65 коп.

Стягнуто із ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" на користь ОСОБА_3 на повернення боргу за договором поворотної фінансової допомоги від 03 січня 2013 року № УЧ-0103-фп: 873 тис. грн - сума основного боргу, 1 593 225 грн - пеня за прострочення виконання зобов'язання, 650 014 грн 81 коп. - інфляційні втрати, 66 156 грн 66 коп. - 3 % річних, а всього - 3 182 395 грн 47 коп.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 і передати справу на новий розгляд, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням апеляційним судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Рішення суду апеляційної інстанції відповідає наведеним нормам процесуального права, є законним та обґрунтованим.

Згідно зі ст. 55 Конституції України права та свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Статтею 10 ЦПК України установлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч. 4 ст. 60 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч. 1 ст. 58, ч. 2 ст. 59 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

У той же час відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 212 ЦПК України жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Судом установлено, що 03 січня 2013 року між ОСОБА_3 та ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" укладено договір № УЧ-0103-фп надання поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позикодавець надає позичальнику безвідсоткову строкову позику як фінансову допомогу в сумі 873 тис. грн, яку позичальник зобов'язався повернути позикодавцю в строк до 31 січня 2013 року.

Відповідно до квитанції від 04 січня 2013 року ОСОБА_3 передав ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" грошові кошти в сумі 873 тис. грн.

31 грудня 2013 року між ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" та ОСОБА_3 укладено договір № 12/31-ФП поворотної фінансової допомоги, відповідно до умов якого позикодавець погодився надати позичальнику грошові кошти на поворотній безвідсотковій основі в сумі 54 тис. грн, а останній зобов'язався повернути їх до 31 грудня 2014 року.

Згідно з касовим ордером від 31 грудня 2013 року ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" надало грошові кошти ОСОБА_3

Також установлено, що ОСОБА_3 є суб'єктом малого підприємства фізичної особи.

Відмовляючи в задоволенні указаних позовів, суд першої інстанції виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог, при цьому надані сторонами докази на підтвердження факту укладеного договору, а саме: касовий ордер від 31 грудня 2013 року та квитанцію від 04 січня 2013 року, суд вважав такими, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом, тобто вважав недопустимими доказами згідно зі ст. 59 ЦПК України.

Посилаючись на п. 2.3 Положення про ведення касових операцій у національній валюті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України від 15 грудня 2004 року № 637 (z0040-05) , та п. 2.3 постанови Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (z1109-13) , суд дійшов висновку, що грошові операції між ОСОБА_3, який є підприємцем, та ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" повинні були відбуватися виключно у безготівковій формі.

Проте з такими висновками обґрунтовано не погодився апеляційний суд, правильно вважаючи, що суд першої інстанції застосував закон, який не підлягав застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами.

Задовольняючи указані позови, апеляційний суд правильно виходив із того, що за вищевказаними договорами сторони надали один одному поворотну фінансову допомогу, а не проводили між собою розрахунки, тому постанова Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (z1109-13) не регулює правовідносини, які виникли між сторонами, а застосуванню підлягають ст. ст. 526, 549, 610, 1046, 1047, 1049 ЦК України.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" 50 тис. грн - суми основного боргу, яка залишилась непогашеною, а з ТОВ "МЗ "Шплінт.Уа" на користь ОСОБА_3 - 873 тис. грн основного боргу, оскільки факт отримання цих коштів представниками заводу не заперечувався, а посилання на те, що зазначені кошти були ОСОБА_3 повернуті апеляційний суд обґрунтовано вважав такими, що не підтверджені належними і допустимими доказами, оскільки розрахунковий касовий документ із підписом ОСОБА_3 про отримання коштів відсутній, а денний звіт за касовими операціями за 14 січня 2013 року не свідчить про отримання коштів.

Посилання на те, що підприємство звернулось до правоохоронних органів із приводу вчинення кримінального правопорушення апеляційний суд обґрунтовано вважав такими, що не спростовують вищевказаних висновків, зазначивши при цьому, що у разі постановлення вироку може бути підставою для перегляду рішення апеляційного суду відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 361 ЦПК України у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Ухвалюючи рішення у справі, апеляційний суд повно та всебічно дослідив наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам ст. ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування відсутні.

Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки в апеляційному суді, зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи у касаційному порядку не передбачено.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції - залишенню без змін з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ