розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації Публічного акціонерного товариства "Родовід Банк" Куліша Віктора Миколайовича на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року,

У березні 2015 року Публічне акціонерне товариство "Родовід Банк" (далі - ПАТ "Родовід Банк") звернулося до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи збільшило та остаточно просило стягнути солідарно з ОСОБА_3, ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за кредитним договором від 20 квітня 2007 року № 33.2/АА-002.07.2 у розмірі 503 740 грн 08 коп., яка утворилася станом на 04 червня 2015 року, із яких: сума поточної заборгованості за кредитом - 16 636,46 доларів США; заборгованість за процентами за кредитом - 7 782,36 доларів США; пеня за несвоєчасне погашення заборгованості - 449 560 грн 96 коп.; 3 % річних від суми простроченої заборгованості - 54 179 грн 12 коп.

Свої вимоги позивач обгрунтовував тим, що за умовами вищевказаного кредитного договору відповідач ОСОБА_3 отримав кредит у сумі 22 606,00 доларів США шляхом відкриття позичальнику відновлювальної кредитної лінії, зі сплатою 12,5 % річних, по 20 квітня 2014 року. На забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором між банком та відповідачем ОСОБА_4 укладено договір поруки від 20 квітня 2007 року. У зв'язку з невиконанням позичальником належним чином взятих за кредитним договором зобов'язань утворилася заборгованість.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 02 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 06 квітня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації ПАТ "Родовід Банк" Куліш В.М. просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Проте судові рішення першої й апеляційної інстанцій не відповідають у повному обсязі зазначеним нормам процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що позивачем пропущено строк позовної давності, на застосуванні якої наполягав відповідач.

Зокрема, суд виходив із того, що часткова несплата кредиту відбувалася із квітня 2008 року, тому строк позовної давності щодо часткової несплати кредиту з квітня 2008 року сплив у квітні 2011 року, а оскільки останній платіж здійснено позичальником 13 вересня 2010 року, то строк позовної давності сплив 13 жовтня 2013 року, так як позов подано у березні 2015 року.

Крім того, із посиланням на ст. 266 ЦК України суд вважав, що до відповідних додаткових вимог належать, крім зазначених у цій нормі, порука і притримання, а також інші види забезпечення виконання зобов'язань, які можуть бути встановлені договором або законом (ч. 2 ст. 546 ЦК України).

Залишаючи рішення суду першої інстанції без змін, апеляційний суд визнав безпідставними доводи апеляційної скарги стосовного того, що відлік строку позовної давності відраховується з дати повернення кредитних коштів відповідно до п. 1.1 кредитного договору - з 20 квітня 2014 року, оскільки останній платіж здійснено позичальником у вересні 2010 року, а з позовом банк звернувся у березні 2015 року.

Однак із вказаними висновками не можна погодитися повністю виходячи з наступного.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (ч. 4 ст. 267 ЦК України).

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 ЦК України).

Відповідно до ст. 261 ЦК України початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у заінтересованої сторони права на позов.

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення.

Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу.

Несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів.

Строк виконання кожного щомісячного зобов'язання згідно із ч. 3 ст. 254 ЦК України спливає у відповідне число останнього місяця строку. Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ст. 253 ЦК України).

Згідно з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним, зокрема у постанові від 06 листопада 2013 року у справі № 6-116цс13, оскільки умовами договору передбачені окремі самостійні зобов'язання, які деталізують обов'язок боржника повернути весь борг частинами та встановлюють самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то право кредитора вважається порушеним з моменту недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу, а отже, і початок перебігу позовної давності за кожний черговий платіж починається з моменту порушення строку його погашення.

Разом із тим відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної у постанові від 19 листопада 2014 року у справі № 6-160цс14, перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами), починається стосовно кожної окремої частини, від дня, коли відбулося це порушення; позовна давність у таких випадках обчислюється окремо по кожному простроченому платежу; у разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом із нарахованими процентами - ст. 1048 ЦК України), що підлягає сплаті; несплачені до моменту звернення кредитора до суду платежі підлягають стягненню у межах позовної давності по кожному із платежів; відповідно до вимог ст. 266, ч. 2 ст. 258 ЦК України стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду та починається з дня (місяця), з якого вона нараховується, у межах строку позовної давності за основною вимогою.

Так, відповідно до п. 3.1 кредитного договору позичальник зобов'язаний починаючи з місяця, наступного за звітним, щомісяця до 10 числа частково погашати заборгованість за кредитами у сумі 269,00 доларів США.

Згідно з п. 3.2 кредитного договору позичальник зобов'язаний повернути одержаний кредит не пізніше 20 квітня 2014 року.

Однак вищевикладене залишилося поза увагою судів попередніх інстанцій, які на порушення вимог ст. ст. 213, 214, 303, 304 ЦПК України не дослідили достатньо повно умов укладеного між сторонами у справі кредитного договору та з урахуванням цього неправильно визначилися із правовими наслідками недотримання боржником строку погашення кожного чергового платежу.

Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме: ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, у достатньому обсязі не визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій у частині позову до відповідача ОСОБА_3 (позичальника) - скасуванню з направленням справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Судові рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог до відповідача ОСОБА_4 - поручителя за відповідним договором, є законними та обґрунтованими, відповідають положенням ст. ст. 553, 554 ЦК України, враховуючи установлені судами обставини справи, тому в цій частині судові рішення підлягають залишенню без змін на підставі ст. 337 ЦПК України.