Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ
УХВАЛА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 квітня 2017 року м. Київ
Колегія суддів судової палати у цивільних справах
Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:
головуючого Дем'яносова М.В.,
суддів: Леванчука А.О., Маляренка А.В.,
Ситнік О.М., Ступак О.В.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Вишнянського коледжу Львівського національного аграрного університету, третя особа - Львівський національний аграрний університет, про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - на рішення Городоцького районного суду Львівської області від 30 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року,
в с т а н о в и л а:
У січні 2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним позовом, в якому просив поновити його на роботі у Вишнянському коледжі Львівського національного аграрного університету (далі - Вишнянський коледж) на посаді сторожа та стягнути з відповідача на свою користь заробітну плату за час вимушеного прогулу у сумі 1 406 грн 91 коп.
Свої вимоги позивач обґрунтовував тим, що він працював на посаді чергового учбового корпусу у Вишнянському коледжі з 15 липня 2004 року. Наказом відповідача від 21 грудня 2015 року № 151-к його було звільнено з посади сторожа з 28 грудня 2015 року на підставі п. 1 ст. 40 КЗпП України у зв'язку зі скороченням чисельності або штату працівників. Вважає звільнення незаконним із тих підстав, що мав переважне право порівняно з іншими черговими і сторожами, які залишилися працювати в коледжі, оскільки має вищу освіту, проживає один, більше всіх безперервно працював у коледжі. Крім цього, покликається на те, що фактично скорочення не відбулося, хоча про скорочення був попереджений за два місяці, був запрошений і присутній на засіданні зборів профспілкового комітету, проте з висновком рішення не погоджується. Вважає, що відповідач порушив його трудові права, зокрема не запропонував йому іншої посади.
Рішенням Городоцького районного суду Львівської області від 30 травня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.
У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.
З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.
Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Проте судові рішення першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні указаного позову, суд першої інстанції, із висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із недоведеності та необґрунтованості заявлених позовних вимог та відсутності підстав вважати порушеними трудові права позивача відповідачем.
Зокрема, суд виходив із того, що трудовий договір укладено на виконання трудових обов'язків чергового учбового корпусу, а звільнення відбулося з посади сторожа, однак вимог про поновлення на посаді, передбаченої трудовим договором, не заявлено.
Також суд виходив із того, що позивачем не подано і судом не встановлено доказів на підтвердження наявності посад у Вишнянському коледжі, вакантних, на момент повідомлення позивача про скорочення чисельності штату працівників і до дати звільнення.
Однак із вказаними висновками не можна погодитися виходячи з наступного.
Статтею 1 ЦПК України установлено, що завданнями цивільного судочинства є, зокрема справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).
Згідно з ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно зі ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.
Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.
Судами попередніх інстанцій установлено, що наказом відповідача від 19 липня 2004 року № 87-К позивача прийнято на роботу у Вишнянський державний аграрний технікум, який у наступному реорганізований у Вишнянський коледж.
Відповідно до наказу від 27 липня 2015 року № 67-к щодо впорядкування штатних нормативів на виконання наказу від 23 січня 2014 року № 60 Міністерства освіти і науки України, з метою економії бюджету, недопущення заборгованості із заробітної плати було вирішено вивести 26,5 штатних одиниць із штатного розпису загального фонду та 11,5 штатних одиниць із штатного розпису спеціального фонду.
Згідно з повідомленням від 11 вересня 2015 року позивача попереджено про наступне вивільнення у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Відповідно до протоколу засідання профспілкового комітету Вишнянського коледжу, 27 листопада 2015 року надано згоду на звільнення позивача у зв'язку зі скороченням штату працівників.
Також установлено, що згідно з наказом від 27 листопада 2015 року № 137 позивачу надано відпустку з 01 по 28 грудня 2015 року.
Наказом від 30 листопада 2015 року № 141-к позивача звільнено з посади сторожа за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом від 21 грудня 2015 року № 151-к позивача звільнено з посади сторожа за п. 1 ст. 40 КЗпП України.
Наказом від 30 грудня 2015 року № 156-к скасовано у зв'язку із втратою юридичної сили наказ від 21 грудня 2015 року № 151-к.
Наказом від 30 грудня 2015 року № 155-к "Про внесення змін до штатного розпису" у зв'язку зі скороченням кількості штатних одиниць у Вишнянському коледжі одиницю сторожа виведено із штатного розпису.
Наказом від 01 лютого 2016 року № 5-к внесено зміни до наказу від 30 листопада 2015 року № 141-к і змінено дату звільнення на 29 грудня 2015 року.
Також установлено, що відповідно до штатних розписів за 2015-2016 роки посада чергового учбового корпусу в штатному розписі відсутня, однак наявні посади сторожа.
Під час розгляду справи позивач пояснив, що звільнений саме з посади сторожа.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників. Пленум Верховного Суду України у п. 19 постанови від 06 листопада 1992 року № 9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" (v0009700-92) (зі змінами) роз'яснив, що, розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за п. 1 ст. 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Частиною 2 ст. 40 цього Кодексу встановлено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Згідно з ч. ч. 1 та 3 ст. 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації.
Власник вважається таким, що належним чином виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну посаду, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 25 травня 2016 року № 6-3048цс15, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги ч. 2 ст. 40, ч. 3 ст. 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Виходячи з викладеного, не ґрунтуються на нормах процесуального та матеріального права висновки суду про відмову в задоволенні позову з підстав ненадання позивачем доказів на підтвердження наявності посад у Вишнянському коледжі, вакантних, на момент повідомлення позивача про скорочення чисельності штату працівників і до дати звільнення, адже ці документи наявні у відповідача як роботодавця, який забезпечує ведення кадрової документації.
На порушення вимог ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд не сприяв всебічному та повному з'ясуванню обставин справи, не попередив про наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій, зокрема, не витребував від відповідача доказів на підтвердження наявності вакантних посад станом на час попередження позивача про наступне звільнення та не з'ясував, чи пропонувалися позивачу ці посади.
Таким чином, суд не дослідив питання дотримання відповідачем гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату у частині виконання обов'язку працевлаштувати працівника.
Оскільки суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, а саме: ст. ст. 212- 214, 303 ЦПК України, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалені у справі судові рішення першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 - задовольнити частково.
Рішення Городоцького районного суду Львівської області від 30 травня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 30 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді:
М.В. Дем'яносов
А.О. Леванчук
А.В.Маляренко
О.М.Ситнік
О.В.Ступак