розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до колективного підприємства Хорольська фабрика "Промінь" про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, компенсації за відпустку та інфляційних збитків у зв'язку з невиплатою заробітної плати, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року,

У квітні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року визнано незаконним рішення загальних зборів співвласників від 12 грудня 2011 року в частині її звільнення з посади директора КП Хорольська фабрика "Промінь" та визнано незаконним переміщення на посаду начальника цеху, стягнуто на її користь середній заробіток за час вимушеного прогул за період з 1 серпня 2012 року по 25 грудня 2012 року. Починаючи з 26 грудня 2012 року відповідач не нараховує та не виплачує їй заробітну плату, кошти за щорічну відпустку і премії.

Позивач вважала, що оскільки з роботи на підприємстві вона офіційно не звільнена, і продовжує трудові відносини з відповідачем, то має право на заробітну плату, компенсацію за відпустки за період 2013-2016 роки та інфляційній збитки відповідно до ст. 625 ЦК України.

Рішенням Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 вересня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно з ч. 1 ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України, обставини встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Перевіривши матеріали справи та доводи касаційної скарги, суд касаційної інстанції вважає, що, ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій з дотриманням вимог ст. ст. 213, 214, 303, 316 ЦПК України правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню та дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_4, оскільки трудовий договір, укладений між нею та КП Хорольська фабрика "Промінь" діяв по 25 грудня 2012 року та на момент вирішення спору про поновлення на роботі закінчився. Вказана обставина встановлена рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року, яке набрало законної сили та є преюдиційним у даній справі.

Крім того, твердження позивача щодо продовження дії трудового договору після 25 грудня 2012 року є безпідставним, а відсутність наказу про звільнення не спростовує встановлений рішенням апеляційного суду Полтавської області від 12 березня 2015 року факт припинення трудових відносин сторін у зв'язку із закінченням строкового трудового договору.

З урахуванням цього наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, рішення Лубенського міськрайонного суду Полтавської області від 26 вересня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 24 листопада 2016 року залишити без змін.