розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за заявою ОСОБА_4 про встановлення факту належності права оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, поданою представником ОСОБА_5, на ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 3 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 30 вересня 2016 року,

У серпні 2016 року ОСОБА_4 звернулася до суду із вказаною заявою, посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її чоловік ОСОБА_6, у зв'язку зі смертю якого виникла необхідність у переоформленні договору оренди землі, укладеного 14 червня 2010 року між ним та Тиврівською районною державною адміністрацією Вінницької області, відповідно до умов якого ОСОБА_6 було надано в довгострокове платне користування на правах оренди земельну ділянку розміром 27,0223 га ріллі із земель запасу, розташованої на території Колюхівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області для створення фермерського господарства та ведення товарного виробництва, однак у заміні сторони договору оренди їй було відмовлено, а тому просила встановити юридичний факт належності їй права на спадкування права оренди земельної ділянки розміром 27,0223 га ріллі із земель запасу, розташованої на території Колюхівської сільської ради Тиврівського району Вінницької області.

Ухвалою Тиврівського районного суду Вінницької області від 3 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 30 вересня 2016 року, відмовлено ОСОБА_6 у відкритті провадження у справі за її заявою про встановлення факту належності права оренди земельної ділянки з підстав, передбачених ч. 4 ст. 256 ЦПК України.

У касаційній скарзі заявник просить скасувати постановлені судові ухвали, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і вирішити питання по суті.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 4 ст. 256 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.

Постановляючи оскаржувані ухвали, суди правильно виходили із того, що з поданої ОСОБА_4 заяви вбачається спір про право на спадкування, який повинен вирішуватися у порядку позовного провадження, а тому суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі за заявою на підставі ч. 4 ст. 256 ЦПК України.

Наведені в касаційній скарзі доводи заявника є безпідставними і правильність вищезазначених висновків судів не спростовують та не дають підстав для висновку про порушення судами норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За таких обставин ухвали судів першої та апеляційної інстанцій слід залишити без змін.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_5, відхилити, ухвалу Тиврівського районного суду Вінницької області від 3 серпня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 30 вересня 2016 року залишити без змін.