розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" на рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2015 року,

У вересні 2014 року Обслуговуючий кооператив "МЖСТ ДОМ" (далі - ОК "МЖСТ ДОМ") звернулося до суду з указаним позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що договір про надання житлово-комунальних послуг між сторонами не укладено, однак відповідач є фактичним користувачем послуг, здійснювала часткову оплату житлово-комунальних послуг.

ОК "МСЖТ ДОМ" з вимогами про стягнення заборгованості звертався до суду в порядку наказного провадження. Судом було видано судовий наказ про стягнення заборгованості, але за заявою ОСОБА_6 судовий наказ був скасований ухвалою суду від 01 серпня 2014 року. У зв'язку з чим позивач змушений звернутися до суду в позовному провадженні.

Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року позовну заяву Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" заборгованість за надані житлового-комунальні послуги в розмірі 13 979,43 гривень.

Стягнуто з ОСОБА_6 на користь Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" судовий збір у розмірі 243,60 гривень.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2015 року рішення Київського районного суду м. Одеси від 31 березня 2015 року змінено.

Викладено резолютивну частину рішення наступним чином: стягнуто з ОСОБА_6 на користь Обслуговуючого кооперативу "МЖСТ ДОМ" заборгованість за надані житлово-комунальні послуги у розмірі 10 179,21 грн та судовий збір у розмірі 243,60 грн.

У касаційній скарзі ОК "МЖСТ ДОМ" просить скасувати рішення Апеляційного суду Одеської області від 25 листопада 2015 року, справу направити на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційну скаргу слід відхилити, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 2 ст. 324 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не сплачує надані їй житлово-комунальні послуги, у зв'язку з чим утворилася заборгованість.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині суми заборгованості, апеляційний суд виходив з того, що кооператив під час проведення розрахунків за надані послуги з опалення та утримання будинку і споруд та прибудинкової території, застосував тарифи, які не затверджені відповідним органом місцевого самоврядування, як це передбачено Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , та не врахував усі грошові кошти сплачені відповідачем.

Також колегія суддів апеляційного суду звернула увагу, що у розрахунках наданих позивачем, плата за опалення розраховувалася, виходячи з 70,2 кв. м, яка є загальною площею квартири, з яких 1,3 кв. м є лоджія, а корисна площа квартири складає 68,9 кв. м, тобто розрахунок повинен був проводитися виходячи з корисної площі квартири, яка опалюється, тобто з 68,9 кв. м.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_6 на праві приватної власності належить квартира АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності серії НОМЕР_1, виданим Виконавчим комітетом Одеської міської ради.

Відповідно до довідки (виписки з домової книги про склад сім'ї та реєстрацію) у зазначеній квартирі проживають та зареєстровані: ОСОБА_6, 1954 року народження, ОСОБА_7, 1979 року народження, ОСОБА_8, 1983 року народження, ОСОБА_9, 2006 року народження.

Зазначений будинок знаходиться на балансі та обслуговується ОК "МСЖТ ДОМ", яким надаються комунальні послуги в зазначеному будинку на підставі статуту, відповідно до затверджених рішенням Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21 червня 2012 року та 25 квітня 2013 року тарифів.

З розрахунку заборгованості за комунальні послуги, наданого позивачем до суду першої інстанції, станом на 01 листопада 2014 року ОСОБА_6 має заборгованість у розмірі 13 979,43 грн, з яких:

- заборгованість за послуги з утримання будинку та прибудинкової території - 5 843,51 грн;

- заборгованість за надані послуги з опалення - 7 823,92 грн;

- заборгованість за послуги з вивезення ТПВ - 312 грн.

Основні засади організаційних, господарських відносин, що виникають у сфері надання та споживання житлово-комунальних послуг між їхніми виробниками, виконавцями і споживачами, а також їхні права та обов'язки, регулюються Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) .

Суб'єктами цього Закону є органи виконавчої влади, місцевого самоврядування, виробники, виконавці та споживачі житлово-комунальних послуг, а також власники приміщень, будинків, споруд, житлових комплексів або комплексів будинків і споруд (стаття 1, частина друга статті 3, стаття 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги").

Згідно із частиною першою статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" залежно від функціонального призначення житлово-комунальні послуги поділяються на: 1) комунальні послуги (централізоване постачання холодної води, централізоване постачання гарячої води, водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), газо- та електропостачання, централізоване опалення, а також вивезення побутових відходів тощо); 2) послуги з утримання будинків і споруд та прибудинкових територій (прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, санітарно-технічне обслуговування, обслуговування внутрішньобудинкових мереж, утримання ліфтів, освітлення місць загального користування, поточний ремонт, вивезення побутових відходів тощо); 3) послуги з управління будинком, спорудою або групою будинків (балансоутримання, укладання договорів на виконання послуг, контроль виконання умов договору тощо); 4) послуги з ремонту приміщень, будинків, споруд (заміна та підсилення елементів конструкцій та мереж, їх реконструкція, відновлення несучої спроможності несучих елементів конструкцій тощо).

Хоч у частині першій статті 19 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" й передбачено, що відносини між учасниками договірних відносин у сфері житлово-комунальних послуг здійснюються виключно на договірних засадах, проте відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 цього Закону споживач має право, зокрема, одержувати вчасно та відповідної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством та умовами договору на надання житлово-комунальних послуг.

Такому праву прямо відповідає визначений пунктом 5 частини третьої статті 20 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" обов'язок споживача оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Такимчином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-3066цс15.

Так, згідно із свідоцтвом про право власності на житловий будинок серії НОМЕР_2 від 18 листопада 2004 року, власником житлового будинку АДРЕСА_1 є МЖБТ "ДОМ".

10 січня 2011 року між МЖБТ "ДОМ" та ОК "МЖСТ ДОМ" був укладений договір про спільну діяльність б/н.

У п. 1.1 даного договору сторони зобов'язуються шляхом об'єднання своїх зусиль спільно діяти для досягнення спільної господарської мети з експлуатації будівель, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, АДРЕСА_2, а також надання житлово-комунальних послуг мешканцям будинків.

Згідно з п. 7.1.1 договору у випадку порушення своїх обов'язків за цим договором сторони несуть відповідальність визначену даним договором чи/або чинним в Україні законодавством.

24 січня 2011 року загальними зборами учасників (засновників) МЖБТ "ДОМ" було прийнято рішення про передачу ОК "МЖСТ ДОМ" на управління та обслуговування будинки МЖБТ "ДОМ", а саме: надання споживачам житлово-комунальних та інших послуг пов'язаних з експлуатацією вказаних будинків розташованих за адресою: АДРЕСА_1 та АДРЕСА_2.

Тобто, позивач є належним балансоутримувачем, а тому він має права, передбачені ч. 1 ст. 24 Закону України "Про житлово-комунальні послуги".

Так, розрахунок заборгованості повинен здійснюватися з урахуванням договорів, укладених між ОК "МЖСТ ДОМ" та постачальниками житлово-комунальних послуг для будинку в АДРЕСА_1, на підставі затверджених тарифів, а саме: тарифів на послуги з утримання будинку та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1, затверджених загальними зборами учасників (засновників) ОК "МЖСТ ДОМ" протоколом від 01 березня 2011 року № 1/01-11; тарифів за послуги з опалення й гарячого водопостачання житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, затверджених загальними зборами учасників (засновників) ОК "МЖСТ ДОМ" протоколом від 28 січня 2011 року № 2/01-11; на підставі рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 21 червня 2012 року № 189 "Про встановлення тарифів на послуги з утримання будинку і споруд та прибудинкової території, розташованих за адресою: АДРЕСА_1, для ОК МЖСТ "ДОМ"; рішення Виконавчого комітету Одеської міської ради від 25 квітня 2013 року № 160 "Про встановлення для населення тарифів на теплову енергію та послуги опалення й гарячого водопостачання, які надаються ОК "МЖСТ ДОМ".

Відповідно до ч. ч. 6, 9 ст. 31 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"встановлення цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво без відповідного відшкодування не допускається і може бути оскаржено в суді; спори щодо формування та затвердження цін/тарифів на житлово-комунальні послуги, а також відшкодування втрат підприємств, що пов'язані із затвердженням цін/тарифів на житлово-комунальні послуги нижчими від розміру економічно обґрунтованих витрат на їх виробництво, вирішуються в судовому порядку.

Таким чином, згідно із зазначеними нормами закону споживачі зобов'язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг сама по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі.

Апеляційний суд дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОК "МЖСТ ДОМ" під час проведення розрахунків за надані послуги з опалення та утримання будинку і споруд та прибудинкової території, застосував тарифи, які не затверджені відповідним органом місцевого самоврядування, як це передбачено Законом України "Про житлово-комунальні послуги" (1875-15) , та не врахував усі грошові кошти сплачені ОСОБА_6

Крім того, у розрахунках наданих позивачем, плата за опалення розраховувалася, виходячи з 70,2 кв. м, а відповідно до технічного паспорту квартири, 70,2 кв. м - це загальна площа квартири, а корисна площа квартири складає 68,9 кв. м, тобто розрахунок повинен був проводитися виходячи з корисної площі квартири, яка опалюється, тобто з 68,9 кв. м.

Касаційна скарга не містить доводів на спростування вказаних висновків апеляційного суду, які є обґрунтованими та узгоджуються з матеріалами справи, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.