головуючого Дем'яносова М.В., суддів: Іваненко Ю.Г., Леванчука А.О., Маляренка А.В., Ступак О.В., розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області, прокуратури Сквирського району Київської області, Сквирського відділення поліції Володарського відділу поліції ГУ НП в Київській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового слідства і прокуратури, за касаційною скаргою Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області на рішення Сквирського районного суду Київської області від 3 грудня 2015 року та рішення апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом, в якому просила стягнути з Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області на свою користь 5 000 000 грн на відшкодування завданої їй моральної шкоди.

Позивач ОСОБА_6 посилалася на те, що 13 січня 1999 року прокурором Сквирського району Київської області була порушена кримінальна справа за її обвинуваченням у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК УРСР.

20 лютого 2012 року кримінальну справу щодо неї було перекваліфіковано з ч. 1 ст. 366 КК України на ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 364 КК України.

6 березня 2014 року заступником начальника СВ Сквирського РВ ГУ МВС України в Київській області вищезазначене кримінальне провадження було закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з встановленою відсутністю в її діях складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 364 КК України.

Позивач зазначала, що з 15 січня 1999 року по 8 квітня 1999 року відносно неї було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, накладено арешт на майно, відсторонено від роботи. Внаслідок різкого погіршення здоров'я 8 квітня 1999 року відносно неї було змінено вид запобіжного заходу на підписку про невиїзд з постійного місця проживання. Внаслідок жорсткого поводження та знущань з неї в слідчому ізоляторі було підірвано її здоров'я, що призвело до того, що з травня 1999 року її визнано інвалідом другої групи загального захворювання та зору. Крім того, через постійне нервування, викликане допитами та іншими слідчими діями, вона неодноразово перебувала на лікуванні в Київському інституті урології, Лосятинській лікарні, психіатричній лікарні та в Білоцерківській міській лікарні "Сімашко".

Своїм незаконними рішеннями і діями, які тривали на протязі п'ятнадцяти років, відповідачі завдали їй моральної шкоди внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, та пред'явленням обвинувачення зганьблені її честь, гідність, завдано непоправної шкоди престижу та діловій репутації як державного службовця.

Рішенням Сквирського районного суду Київської області від 3 грудня 2015 року позов ОСОБА_6 задоволено частково. Стягнуто з Державної казначейської служби України в особі Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_6 222 894 грн на відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями і діями органів досудового розслідування, прокуратури. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, викладено резолютивну частину рішення в наступній редакції: "Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України через Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області на користь ОСОБА_6 222 894 грн в рахунок відшкодування моральної шкоди".

У касаційній скарзі Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області просить скасувати ухвалені у справі судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги та вивчивши обставини справи, вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Під час розгляду справи судами попередніх інстанцій було встановлено, що 13 січня 1999 року прокурором Сквирського району Київської області була порушена кримінальна справа № 70-447 за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК УРСР.

З 15 січня по 8 квітня 1999 року відносно ОСОБА_6 було обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, накладено арешт на майно, відсторонено від роботи.

8 квітня 1999 року міра запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою була змінена на підписку про невиїзд з постійного місця проживання.

3 травня 1999 року медико-соціальною експертною комісією ОСОБА_6 було встановлено другу групу інвалідності загального захворювання та зору. Також судами встановлено, що вона неодноразово перебувала на лікуванні в Київському інституті урології, Лосятинській лікарні, психіатричній лікарні та в Білоцерківській міській лікарні "Сімашко".

26 грудня 2004 року постановою слідчого прокуратури Сквирського району закрито кримінальну справу № 70-447 за відсутністю в діях ОСОБА_6 складу злочинів, передбачених ст. 86-1, ч. 4 ст. 84, ч. 2 ст. 168 КК УРСР.

28 грудня 2004 року матеріали за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 172 КК УРСР виділені в окреме провадження, а 1 грудня 2010 року - виділеній кримінальній справі присвоєно № 70-669.

20 лютого 2012 року кримінальну справу № 70-669 щодо ОСОБА_6 було перекваліфіковано з ч. 2 ст. 172 КК УРСР на ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 364 КК України.

20 лютого 2012 року слідчим прокуратури Сквирського району складено та подано на затвердження обвинувальний висновок за обвинуваченням ОСОБА_6 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 1 ст. 366 та ч. 1 ст. 364 КК України в кримінальній справі № 70-669, яку було направлено на розгляд до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області.

Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 26 грудня 2012 року кримінальну справу № 70-669 за обвинуваченням ОСОБА_6 повернуто прокурору згідно зі ст. 249-1 КПК України для усунення недоліків.

3 червня 2013 року за матеріалами кримінальної справи № 70-669, відповідно до КПК України (4651-17) , СВ Сквирського РВ ГУ МВС України в Київській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань були внесені відомості про вчинення ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 364 КК України та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12013100260000797.

6 березня 2014 року заступником начальника СВ Сквирського РВ ГУ МВС України в Київській області закрито дане кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв'язку з встановленою відсутністю в діях ОСОБА_6 складу кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 1 ст. 364 КК України.

Статтею 1 Закону України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду" передбачено, що відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; незаконного проведення оперативно-розшукових заходів.

Згідно з ч. 2 ст. 2 цього Закону право на відшкодування шкоди, зокрема, виникає у випадку закриття кримінального правопорушення за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливості їх отримати.

За змістом ст. 4 цього Закону відшкодування шкоди у випадку, передбачену п. 5 ст. 3 провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відшкодування моральної шкоди провадиться в разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, який її завдав, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт.

Відповідно до ч. 1 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Ухвалюючи оскаржувані у справі судові рішення, суди першої та апеляційної інстанцій правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та встановивши, що ОСОБА_6 перебувала під слідством і судом 183 місяці (з 13 січня 1999 року по 6 березня 2014 року), за цей час незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури, які виразилися у взятті і триманні позивача під вартою, накладенні арешту на належне їй майно та відсторонення від посади, їй було завдано моральної шкоди, і існує причинний зв'язок між цією шкодою і незаконними діями органів досудового слідства і прокуратури відносно позивача, суди дійшли обґрунтованого висновку про відшкодування на її користь моральної шкоди у сумі 222 894 грн.

Такий висновок судів ґрунтується на правильно встановлених у справі обставинах та відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові від 2 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду відповідають вимогам матеріального та процесуального права, а наведені в касаційній скарзі доводи заявника є необґрунтованими й правильність вищезазначених висновків судів не спростовують.

За таких обставин рішення суду першої інстанції в незміненій частині та рішення апеляційного суду слід залишити без змін.

Керуючись статтями 336, 337, 344, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу Управління Державної казначейської служби України у Сквирському районі Київської області відхилити.

Рішення Сквирського районного суду Київської області від 3 грудня 2015 року в незміненій частині та рішення апеляційного суду Київської області від 22 червня 2016 року залишити без змін.