розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до товариства з обмеженою відповідальністю "Айсберг" про відшкодування збитків та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року,

У квітні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що їй на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2004 року на праві власності належить торгівельний металевий павільйон. 14 грудня 2004 року вона уклала із товариством з обмеженою відповідальністю "Айсберг" (далі - ТОВ "Айсберг") договір оренди нежитлових приміщень та торгових місць з розвиненою інфраструктурою ринку "Айсберг" на строк до 23 січня 2008 року. 23 січня 2009 року вона звернулася до товариства із заявою про узгодження дати повернення об'єкта оренди та демонтажу її павільйону. Відповідач не заперечував проти припинення договору оренди, проте дату та умови повернення торгівельного місця не узгодив і тривалий час перешкоджав їй у користуванні та розпорядженні майном, зокрема у здійсненні демонтажу металевого павільйону. 03 травня 2012 року вона припинила свою підприємницьку діяльність.

Враховуючи викладене та посилаючись на те, що через неправомірні дії відповідача вона не отримала дохід, який могла отримати від передачі павільйону в оренду, позивачка просила стягнути з відповідача збитки у розмірі 10 800 грн., доходи від неправомірного використання належного їй павільйону у розмірі 21 762 грн. та моральну шкоду у розмірі 10 тис. грн.

Заочним рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 29 лютого 2016 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ТОВ "Айсберг" на користь ОСОБА_3 32 292 грн. доходу від неправомірного використання належного їй павільйону, моральну шкоду у сумі 5 тис. грн. і судовий збір в сумі 424 грн. 26 коп. В іншій частині позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 09 серпня 2016 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й залишити рішення суду першої інстанції в силі.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач перешкоджав демонтажу належного позивачеві павільйону після закінчення строку договору оренди, тому повинен сплатити їй упущену вигоду за неправомірне утримання павільйону у розмірі орендної плати з 01 квітня 2012 року по 01 лютого 2016 року. та моральну шкоду

Скасовуючи рішення районного суду та відмовляючи у задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не довела того, що відповідач користується її майном та отримує від цього дохід.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає.

Судами встановлено, що ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 04 лютого 2004 року на праві власності належить торгівельний металевий павільйон. 14 грудня 2004 року вона як фізична особа-підприємець уклала із ТОВ "Айсберг" договір оренди нежитлових приміщень та торгових місць з розвиненою інфраструктурою ринку "Айсберг" на строк до 31 грудня 2008 року.

23 січня 2009 року вона звернулася до товариства із заявою про узгодження дати повернення об'єкта оренди і демонтажу торгівельного павільйону.

03 травня 2012 року вона припинила свою підприємницьку діяльність.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3 посилався на те, що відповідач не заперечував проти припинення договору оренди, проте дату та умови повернення торгівельного місця не узгодив і тривалий час перешкоджав їй у користуванні та розпорядженні належним їй павільйоном.

Відповідно до ч. 1 ст. 390 ЦК України власник майна має право вимагати від особи, яка знала або могла знати, що вона володіє майном незаконно (недобросовісного набувача), передання усіх доходів від майна, які вона одержала або могла одержати за весь час володіння ним.

Згідно з ч. 1 ст. 22, п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Апеляційний суд дійшов передчасного висновку про недоведеність перешкоджання позивачеві у володінні та користуванні металевим торгівельним павільйоном, оскільки у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 316 ЦПК України не дав оцінки преюдиційному для даної справи (ч. 3 ст. 61 ЦПК України) рішенню Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 14 березня 2014 року, що набрало законної сили, яким ОСОБА_3 усунуто перешкоди з боку ТОВ "Айсберг" у користуванні належним їй металевим павільйоном, розташованим на ринку "Айсберг". Не дав оцінки тому, що цим судовим рішенням доведено, що ТОВ "Айсберг" перешкоджало ОСОБА_3 у демонтажу металевого павільйону, і, як наслідок, власник майна не могла належним чином користуватися своєю власністю.

Отже, суд апеляційної інстанції не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції та фактично ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено ч. 4 ст. 60 ЦПК України.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.