розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Галицького районного суду м. Львова, Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді щодо винесення завідомо неправосудного рішення за касаційною скаргою ОСОБА_4 на ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року,

У грудні 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом, в якому просив відшкодувати моральну шкоду, завдану в результаті незаконних дій судді Галицького районного суду м. Львова щодо винесення завідомо неправосудного рішення від 07 травня 2014 року, яке скасоване ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 08 жовтня 2014 року, що спричинило приниження його честі, гідності та ділової репутації, яку він оцінює в 1 000 000 гривень та просить стягнути на свою користь з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України.

Ухвалою Залізничного районного суду м. Львова від 08 квітня 2016 року, залишеною без змін ухвалою апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року, відмовлено у відкритті провадження в частині позовних вимог ОСОБА_4 до Галицького районного суду м. Львова про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді щодо винесення завідомо неправосудного рішення.

Позовну заяву в частині вимог ОСОБА_4 до держави Україна в особі Державної казначейської служби України про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди, завданої в результаті незаконних дій судді щодо винесення завідомо неправосудного рішення - повернуто позивачу для подання до належного суду.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати ухвали судів першої та апеляційної інстанцій і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з правилами ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. При цьому суд касаційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість постановлених судових рішень в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, та доводів касаційної скарги.

Постановляючи ухвалу в частині позовних вимог до Галицького районного суду м. Львова, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив з того, що дії та бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях, можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій до іншого суду, що порушує принцип незалежності суддів і заборону втручання у вирішення справи незалежним судом, передбачені ст. ст. 62, 126, 129 Конституції України.

Встановивши, що предметом позову є оскарження виключно процесуальних дій суду першої інстанції, пов'язаних з розглядом справи та врахувавши, що чинним законодавством України не передбачено право особи на відшкодування за рахунок держави шкоди, завданої внаслідок вчинення процесуальних дій у зв'язку з розглядом справи та при ухваленні судових рішень, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження в цій частині на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України.

Врахувавши, що позов в частині вимог до Держави Україна в особі Державної казначейської служби не підсудний Залізничному районному суду м. Львова, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, правомірно повернув його позивачу для подання до належного суду на підставі ч. 2 ст. 109, ч. 4 ст. 110, ст. 115 та п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України.

Оскільки доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що при розгляді справи судами допущено порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, які передбачені ст.ст. 338 - 341 ЦПК України як підстави для скасування рішень, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Ухвалу Залізничного районного суду м. Львова від 08 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 17 травня 2016 року залишити без змін.