розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Жамойда Галина Миколаївна про розірвання попереднього договору, стягнення вартості комунальних послуг та розстрочку платежів; за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за попереднім договором та відшкодування моральної шкоди, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом до ОСОБА_4, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 11 лютого 2013 року між нею та відповідачем укладено попередній договір, за умовами якого вони домовилися не пізніше 10 серпня 2014 року укласти договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1. Попередній договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області ОСОБА_5 за реєстровим № 152. За домовленістю продаж повинен бути здійснено за суму 279 755 грн, що еквівалентно 35 тис. доларів США, у наступному порядку: не пізніше 13 лютого 2013 року - 87 923 грн, що еквівалентно 11 тис. доларів США; не пізніше 10 лютого 2014 року - 95 916 грн, що еквівалентно 12 тис. доларів США; не пізніше 10 серпня 2014 року - 95 916 грн, що еквівалентно 12 тис. доларів США. На виконання зобов'язань за попереднім договором ОСОБА_4 сплатив їй 11 тис. доларів США, що еквівалентно 87 923 грн. На порушення вимог п. 1.2 попереднього договору сума у розмірі 95 916 грн сплачена не була. При цьому відповідач проживає в зазначеній квартирі та не сплачує комунальних платежів за користування цим житлом.

В остаточно уточнених вимогах ОСОБА_3 просила розірвати укладений 11 лютого 2013 року із ОСОБА_4 попередній договір купівлі-продажу; зобов'язати ОСОБА_4 прийняти грошову суму у розмірі 24 923 грн із розстрочкою платежів на 12 місяців та щомісячними платежами у розмірі 2 076 грн 90 коп. та зазначити відповідні реквізити для перерахування цих сум; стягнути з ОСОБА_4 вартість послуг за електропостачання та підключення електропостачання в загальному розмірі 292 грн 65 коп., а на свою користь - 243 грн 60 коп. судового збору.

У серпні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3, вимоги якого під час розгляду справи уточнив та остаточно просив стягнути з останньої на свою користь суму основного боргу у розмірі 11 тис. доларів США згідно з курсом Національного банку України на час ухвалення рішення з урахуванням індексу інфляції у розмірі 5 698 доларів США; 3 % річних за весь час прострочення у розмірі 458,38 доларів США; проценти за користування чужими грошовими коштами на рівні облікової ставки Національного банку України у розмірі 3 336,54 доларів США; 20 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та судовий збір у загальному розмірі 2 056 грн 07 коп.

Свої вимоги ОСОБА_4 обґрунтовував тим, що відповідно до умов попереднього договору від 11 лютого 2013 року він передав ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 11 тис. доларів США, про що остання написала розписку. На порушення вимог пп. 6 п. 1.2. розділу 1 попереднього договору ОСОБА_3 не здійснила повного розрахунку за комунальними платежами за період із 11 лютого 2013 року по 01 вересня 2013 року, що унеможливило сплату комунальних послуг ним за певний період проживання в квартирі. Зазначив, що сторони домовилися, що другий платіж він не буде вносити. 12 червня та 15 липня 2014 року він звертався до ОСОБА_3 із вимогою про виконання зобов'язань щодо укладення основного договору, проте вона до нотаріальної контори не з'явилася та отриманих нею як аванс грошових коштів не повернула до цього часу.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 11 липня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму основного боргу у розмірі 11 тис. доларів США, що еквівалентно 272 910 грн, 1 тис. грн на відшкодування моральної шкоди та 2 056 грн 07 коп. судового збору.

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовлено.

У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2016 року змінено рішення суду першої інстанції у частині стягнення суми авансу та моральної шкоди.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 суму авансу у розмірі 283 800 грн.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди відмовлено.

В іншій частині рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення апеляційного суду у частині зміни розміру суми повернення авансу та судового збору, ухвалити нове рішення, яким зменшити розмір зобов'язання з 283 800 грн та 2 056 грн 07 коп. судових витрат до розміру 87 923 грн та 879 грн 23 коп. судових витрат, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з роз'ясненнями, які містяться у п. 19 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах від 14 червня 2012 року № 10 "Про судову практику розгляду цивільних справ у касаційному порядку" (v0010740-12) , суд касаційної інстанції не має права перевіряти законність судового рішення щодо осіб, які касаційну скаргу на таке судове рішення не подавали, за винятком випадків, коли це стосується осіб, які не були залучені до участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права, свободи чи обов'язки.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів у межах доводів касаційної скарги ОСОБА_3 дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Виходячи з вимог ст. 316 ЦПК України щодо змісту, рішення апеляційного суду повинно мати: мотивувальну частину із зазначенням мотивів зміни рішення, скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення; встановлених судом першої інстанції обставин, а також обставин, встановлених апеляційним судом, і визначених відповідно до них правовідносин; назви, статті закону, на підставі якого вирішено справу; резолютивну частину із зазначенням висновку апеляційного суду про зміну чи скасування рішення, задоволення позову або відмову в позові повністю чи частково; висновку апеляційного суду по суті позовних вимог.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

У судовому рішенні апеляційний суд зобов'язаний дати відповіді на всі доводи апеляційної скарги, оскільки інакше буде порушено вимоги ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо справедливого судового розгляду в такому його елементі як мотивування судового рішення судом, який має право на дослідження нових доказів та переоцінку доказів.

Проте рішення апеляційного суду не відповідає у повному обсязі зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи частково позов ОСОБА_4 та відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів щодо істотного порушення умов попереднього договору з боку ОСОБА_4; сума основного боргу у розмірі 11 тис. доларів США на час ухвалення рішення складає 272 910 грн; розмір завданої ОСОБА_4 моральної шкоди становить 1 тис. грн та підлягає стягненню з ОСОБА_3 з урахуванням обставин справи.

При цьому суд вважав, що оскільки договору купівлі-продажу квартири між сторонами укладено не було, то передана ОСОБА_4 ОСОБА_3 грошова сума є авансом, який підлягає поверненню ОСОБА_4 у розмірі сплаченої суми.

Крім того, суд дійшов висновку, що на спірні правовідносини не поширюються положення ст. ст. 536 та 625 ЦК України, тому не підлягають задоволенню позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_3 інфляційних втрат за весь час прострочення у сумі 5 698 грн, 3 % річних у сумі 458 грн 38 коп. і процентів у сумі 3 336,54 доларів США.

Відмовляючи в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3, суд виходив із недоведеності та необґрунтованості цих позовних вимог, зазначивши, що у справі відсутні докази на підтвердження періоду проживання ОСОБА_4 у вищевказаній квартирі та істотних порушень ним умов попереднього договору.

Переглядаючи справу в апеляційному порядку за апеляційною скаргою ОСОБА_3, апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для зміни рішення районного суду у частині стягнення суми авансу та відшкодування моральної шкоди.

Зокрема, апеляційний суд виходив із того, що суд першої інстанції не звернув уваги на домовленість сторін у п. 1.2 договору про те, що продаж повинен бути здійснено за суму 279 755 грн, що еквівалентно 35 тис. доларів США, у наступному порядку: не пізніше 13 лютого 2013 року - 87 923 грн, що еквівалентно 11 тис. доларів США; не пізніше 10 лютого 2014 року - 95 916 грн, що еквівалентно 12 тис. дол. США; не пізніше 10 серпня 2014 року - 95 916 грн, що еквівалентно 12 тис. доларів США.

Апеляційний суд вважав, що валютою авансу відповідно до попереднього договору є гривня України та дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 283 800 грн, із розрахунку: 25 грн 80 коп. (курс долара США за ставкою Національного банку України на час ухвалення рішення) х 11 тис. доларів США.

Крім того, апеляційний суд дійшов висновку про безпідставність позовних вимог ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, зазначивши, що відшкодування моральної шкоди за невиконання договірного зобов'язання законом не передбачено, а попередній договір, укладений між сторонами, таких застережень не містить.

Зазначені ОСОБА_3 в апеляційній скарзі доводи про наявність доказів щодо істотного порушення умов попереднього договору з боку ОСОБА_4, що є підставою для розірвання цього договору, апеляційний суд визнав такими, що не ґрунтуються на законі та на їх спростування послався на ч. 3 ст. 635 ЦК України, згідно з якою зобов'язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

При цьому суд вважав, що ст. 635 ЦК України не передбачає такого правового наслідку порушення взятого на себе в попередньому договорі зобов'язання як його розірвання; інша сторона попереднього договору може претендувати на відшкодування збитків відповідно до ч. 2 ст. 635 ЦК України.

У зв'язку з цим апеляційний суд дійшов висновку, що припинення зобов'язання за попереднім договором внаслідок не укладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює розірвання попереднього договору у судовому порядку.

Із посиланням на ст. 217 ЦПК України апеляційний суд дійшов висновку, що доводи позову та апеляційної скарги ОСОБА_3 щодо розстрочки платежів з урахуванням її важкого майнового стану, перебування з 06 січня 2014 року по 19 листопада 2016 року у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, не є достатніми підставами для розстрочення виконання рішення та будуть порушувати права ОСОБА_4

Зазначивши, що в іншій частині рішення суду першої інстанції не оскаржено та в апеляційному порядку не переглядалося, апеляційний суд припустився помилки, не перевіривши всіх доводів апеляційної скарги ОСОБА_3 (а. с. 19-25, т. 3), а саме про стягнення вартості послуг за електропостачання та підключення електропостачання в загальному розмірі 292 грн 65 коп., та не перевірив законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні цих позовних вимог.

Оскільки суд апеляційної інстанції на порушення вимог ст. ст. 11, 212- 215, 303, 304, 316 ЦПК України не дотримався норм процесуального права, у достатньому обсязі не перевірив доводів апеляційної скарги ОСОБА_3, та не зазначив обставин і фактів на спростування всіх доводів апеляційної скарги, тому колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, а ухвалене у справі рішення апеляційного суду у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення вартості комунальних послуг - скасуванню з передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених ч. 3 ст. 338 ЦПК України.

В іншій оскаржуваній частині рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, відповідає вимогам ст.ст. 213, 214, 316 ЦПК України, підстави для його скасування у цій частині відсутні.

Керуючись ст. ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справах

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 21 вересня 2016 року у частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення вартості комунальних послуг скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.