У х в а л а
IМЕНЕМ УКРАЇНИ
7 лютого 2007 року
м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного
Суду України в складі:
головуючого
Яреми А.Г.,
суддів:
Левченка Є.Ф.,
Романюка Я.М.,
Охрімчук Л.I.,
Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Державного
підприємства дорожнього зв"язку, інформаційного забезпечення та
автоматики "Укрдорзв"язок" до ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя
особа акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія"
про відшкодування майнової та моральної шкоди, зустрічним позовом
ОСОБА_1 до Державного підприємства дорожнього зв"язку,
інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв"язок",
ОСОБА_2, третя особа ОСОБА_3 про відшкодування майнової та
моральної шкоди, а також за зустрічним позовом ОСОБА_3 до
Державного підприємства дорожнього зв"язку, інформаційного
забезпечення та автоматики "Укрдорзв"язок", ОСОБА_2 про
відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційною скаргою
ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Київської області від 29
серпня 2006 року,
в с т а н о в и л а :
В січні 2003 року Державне підприємство дорожнього зв"язку,
інформаційного забезпечення та автоматики "Укрдорзв"язок" (далі -
ДП "Укрдорзв"язок") звернулося в суд з уточненим та доповненим в
подальшому позовом до ОСОБА_1., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про
відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої підприємству
пошкодженням під час дорожньо-транспортної пригоди з вини
відповідачів належного йому автомобіля ВАЗ-2107.
У вересні 2003 року ОСОБА_1, а в грудні 2005 року ОСОБА_3
звернулися в суд з зустрічними позовами до ДП "Укрдорзв"язок" та
ОСОБА_2 про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої
пошкодженням під час дорожньо-транспортної пригоди з вини водія
ДП "Укрдорзв"язок" ОСОБА_4 та ОСОБА_2 автомобілів
"Фольксваген-Гольф" та ВАЗ-2101, які належать ОСОБА_5 та ОСОБА_6 і
якими ОСОБА_1 та ОСОБА_3 відповідно керували на підставі
довіреностей.
Рішенням Iрпінського міського суду від 16 березня 2006 року
позов ДП "Укрдорзв"язок" задоволено частково. Стягнуто з
ОСОБА_1. на користь ДП "Укрдорзв"язок" 7 865 грн. 74 коп.
майнової шкоди та 3 024 грн. 08 коп. судових витрат. В решті
позову, а також в позовах ОСОБА_1. та ОСОБА_3 відмовлено.
Рішенням апеляційного суду Київської області від 29 серпня
2006 року зазначене рішення скасовано та ухвалено нове, яким
позови ДП "Укрдорзв"язок" та ОСОБА_1. задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ДП "Укрдорзв"язок" 7 865 грн. 74
коп. майнової шкоди та 3 024 грн. 08 коп. судових витрат і на
користь ОСОБА_1. 16 987 грн. 78 коп. майнової та 2 000 грн. на
відшкодування моралбьної шкоди, а також 189 грн. 88 коп.
сплаченого судового збору. В задоволенні позову ОСОБА_3
відмовлено.
В касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення
апеляційного суду та залишити без змін рішення суду першої
інстанції, посилаючись на його необгрунтованість та порушення
судом норм матеріального та процесуального права.
Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши
матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія
суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає до
задоволення.
Відповідно до ст. 214 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
під час
ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце
обставини, якими обгрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими
доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані
(пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для
вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які
правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка
правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовів ДП
"Укрдорзв"язок" та ОСОБА_1. та відшкодування завданої їм
матеріальної, а ОСОБА_1 і моральної шкоди з ОСОБА_2, апеляційний
суд виходив з того, що така була завдана їм саме з вини цього
відповідача. При цьому суд керувався нормами ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
2003 року.
Однак, погодитися з таким висновком не можна.
Так, відповідно до п. 1 Прикінцевих та перехідних положень ЦК
України ( 435-15 ) (435-15)
2003 року цей кодекс набрав чинності з 1 січня
2004 року. За загальним правилом дії законів та інших
нормативно-правових актів у часі (ч. 1 ст. 58 Конституції України
( 254к/96-ВР ) (254к/96-ВР)
) норми ЦК України ( 435-15 ) (435-15)
2003 року
застосовуються до цивільно-правових відносин, які виникли після
набрання ним чинності.
Судом встановлено, що шкода сторонам по справі була завдана в
результаті зіткнення кількох джерел підвищеної небезпеки 2 жовтня
2002 року, а тому спір слід було вирішувати на підставі норм ЦК
Української РСР 1963 року.
Пленум Верховного Суду України в п. 3 постанови "Про практику
розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування
шкоди" від 27 березня 1992 року № 6 ( v0006700-92 ) (v0006700-92)
роз"яснив, що
питання про відповідальність кожного з володільців джерел
підвищеної небезпеки перед іншим з них за шкоду, заподіяну
внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки самим
джерелам підвищеної небезпеки вирішуються за правилами ст. 440 ЦК
Української РСР 1963 року: шкода, заподіяна одному з володільців з
вини іншого, відшкодовується винним; за наявності лише вини
володільця, якому заподіяно шкоду, вона йому не відшкодовується;
за наявності вини обох володільців розмір відшкодування
визначається відповідно до ступеня вини кожного; за відсутності
вини володільців у взаємному заподіянні шкоди кожен із них не має
права на відшкодування.
Обгрунтовуючи свій висновок про винність у завданні шкоди
позивачам ДП "Укрдорзв"язок" та ОСОБА_1 відповідача ОСОБА_2
апеляційний суд не взяв до уваги наявних в справі постанов
Бородянського районного суду від 6 грудня 2002 року та Iрпінського
міського суду від 27 грудня 2002 року, хоча це має значення для
справи.
Так, відповідно до постанови Iрпінського міського суду від 27
грудня 2002 року зіткнення автомобіля під керуванням ОСОБА_1. з
автомобілем ДП "Укрдорзв"язок" сталося з вини ОСОБА_1., який на
порушення п.п. 12.1 та 12.3 не вибрав безпечної швидкості руху та
при виникненні перешкоди не вжив заходів для її зменшення аж до
зупинки транспортного засобу, що і призвело до зіткнення
автомобілів (т. 1, а.с. 13).
Відповідно до постанови Бородянського районного суду від 6
грудня 2002 року зіткнення автомобілів "Фольксваген-Гольф" під
керуванням ОСОБА_1. та автомобіля ВАЗ-2101 під керуванням ОСОБА_3
сталося з вини останнього, який не вибрав безпечної дистанції
залежно від швидкості руху та дорожньої обстановки, що і стало
причиною зіткнення автомобілів (т. 1, а.с. 227, а. 21 справи про
адміністративне правопорушення № 3-2947-2002).
Згідно з вимогами ст. 61 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
2004 року,
за нормами якого судом розглянуто спір, обставини, встановлені
судовим рішенням в адміністративній справі, що набрало законної
сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть
участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці
обставини. Постанова суду у справі про адміністративне
правопорушення обов"язкова для суду, що розглядає справу про
цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено
постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони
цією особою.
Суд на зазначене уваги не звернув та на порушення зазначеної
норми закону взявся до доказування обставин дорожньо-транспортної
пригоди та дійшов іншого висновку, ніж це встановлено постановами
в справах про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1. та
ОСОБА_3, хоча ці постанови мають для суду преюдиційне значення.
Разом з тим, рішення суду першої інстанції в цій частині
ухвалено згідно із законом, оскільки завдану ДП "Укрдорзв"язок"
шкоду стягнуто з ОСОБА_1., який відповідно до постанови
Iрпінського міського суду від 27 грудня 2002 року є винним у її
заподіянні, а в позові ОСОБА_1. до ДП "Укрдорзв"язок" та ОСОБА_2
про відшкодування шкоди відмовлено по причині відсутності їх вини
у заподіянні шкоди ОСОБА_1
Таким чином, апеляційним судом скасовано рішення суду першої
інстанції, ухвалене в цій частині згідно із законом.
Разом з тим, в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3
до ОСОБА_2 рішення апеляційного суду ухвалено з додержанням норм
матеріального та процесуального права, так як ОСОБА_3 не доведено
факту понесення ним витрат на відновлення пошкодженого автомобіля,
який йому не належить і термін володіння яким на підставі
довіреності на час розгляду судом справи сплив.
Таким чином, в частині скасування рішення суду першої
інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення
позовів ДП "Укрдорзв"язок" та ОСОБА_1. до ОСОБА_2 про
відшкодування майнової та моральної шкоди апеляційним судом
допущено порушення норм процесуального права, що призвело до
неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для його скасування з направленням
справи на новий розгляд.
Так, на порушення вимог ч. 4 ст. 10 та ч. 1 ст. 143 ЦПК
України ( 1618-15 ) (1618-15)
суд не взяв до уваги, що для перевірки
посилань третьої особи ОСОБА_7 та показів свідка ОСОБА_8, які
зводяться до того, що заповіт не відповідає справжній волі ОСОБА_7
через незадовільний стан здоров"я останнього на день його
складення, необхідні спеціальні знання, та не обговорив питання
про необхідність призначення в справі судово-психіатричної
експертизи для з"ясування питання чи міг на час складення заповіту
ОСОБА_7 розуміти значення своїх дій та керувати ними, хоча це має
значення для справи.
Крім того, судом невірно визначено коло відповідачів в
справі, оскільки відповідати за вимогою про визнання нікчемного
заповіту дійсним повинні спадкоємці першої черги ОСОБА_7 та
ОСОБА_9, а не лікарня, головним лікарем якої посвідчено заповіт.
Таким чином, судом допущено порушення норм процесуального
права, що призвело до неправильного вирішення справи та відповідно
до ч. 2 ст. 338 ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
є підставою для скасування
ухвалених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до
суду першої інстанції.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344
ЦПК України ( 1618-15 ) (1618-15)
, колегія суддів Судової палати у цивільних
справах Верховного Суду України,
у х в а л и л а :
Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Рішення Лебединського районного суду від 6 травня 2006 року
та ухвалу апеляційного суду Сумської області від 12 липня 2006
року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої
інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.Г.Ярема
Судді: Л.М.Лихута
Л.I.Охрімчук
Я.М.Романюк
Ю.Л.Сенін