розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради Дніпропетровської області, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа - приватний нотаріус Нікопольського міського нотаріального округу Максименко Ольга Володимирівна, про визнання рішення виконкому міської ради протиправним та визнання договору міни недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2016 року,

У березні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що рішенням виконкому Нікопольської міської ради Дніпропетровської області від 16 квітня 1997 року було дозволено обмін від імені її дочки - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, приватизованої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на інше житло. 29 травня 1997 року було укладено договір міни 8\13 частин квартири АДРЕСА_2 від імені ОСОБА_6, яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, 1987 року народження, ОСОБА_8, 1994 року народження, ОСОБА_6, 1995 року народження, на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3, ОСОБА_9., ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_4, 1991 року народження.

Посилаючись на те, що рішення виконкому міської ради від 16 квітня 1997 року прийнято на сфальсифікованих документах, оскільки вона та її дочка - ОСОБА_4 ніколи не проживали у квартирі АДРЕСА_3, про яку зазначено у цьому рішенні, а її приватизація ОСОБА_5 є незаконною, оскільки вона вже приймала участь у приватизації іншої квартири, а також на те, що зазначеним рішенням фактично дозволено обмін на житло значно менше займаного, позивачка просила поновити їй строк позовної давності, порушений з поважних причин, визнати вказане рішення виконкому протиправним та скасувати його, визнати договір міни недійсним та переселити сторони у житлові приміщення, які вони займали до укладення цього договору.

Рішенням Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення про задоволення її позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_3 звернулася до суду із порушенням строку позовної давності, зокрема через 18 років після прийняття виконкомом рішення про надання дозволу на обмін житла та укладення договору міни, не зазначивши при цьому поважних причин такого пропуску строку.

Проте повністю з таким висновком судів погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судові рішення не відповідають.

Судами встановлено, що рішенням виконкому Нікопольської міської ради від 16 квітня 1997 року було дозволено обмін від імені доньки ОСОБА_3 - ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, приватизованої трикімнатної квартири АДРЕСА_1 на інше житло.

29 травня 1997 року було укладено договір міни 8\13 частин квартири АДРЕСА_2 від імені ОСОБА_6, яка діяла від свого імені та як законний представник неповнолітніх дітей: ОСОБА_7, 1987 рокународження, ОСОБА_8, 1994 року народження, ОСОБА_6, 1995 року народження, на квартиру АДРЕСА_1, яка належала ОСОБА_3, ОСОБА_9., ОСОБА_5 та неповнолітній ОСОБА_4, 1991 року народження.

Пред'являючи позов, ОСОБА_4 посилалася на те, що рішення виконкому від 16 квітня 1997 року прийнято на сфальсифікованих документах, оскільки вона та її дочка - ОСОБА_4 ніколи не проживали у квартирі АДРЕСА_3, про яку зазначено у цьому рішенні, а її приватизація ОСОБА_5 є незаконною, оскільки вона вже приймала участь у приватизації іншої квартири, а також на те, що зазначеним вище договором міни здійснено обмін їхнього житла на значено менше.

Згідно зі ст. ст. 71, 75, ЦК УРСР (1540-06) , який діяв на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки. Позовна давність застосовується незалежно від заяви сторін.

При цьому відмовити в позові через пропуск без поважних причин строку звернення до суду можливо лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог при пропуску строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Відмовляючи у задоволенні позову з підстав пропуску ОСОБА_3 строку позовної давності, суди на наведене уваги не звернули та не встановили обґрунтованості її позову. Отже, відмова у позові з підстав пропуску строку позовної давності є, по-перше, передчасною, а, по-друге, свідчить про те, що позов є обґрунтованим, хоча таких висновків суди не зробили, тобто судові рішення є суперечливими.

Вище викладене свідчить про те, що суди припустилися порушень норм процесуального права, котрі згідно із ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судами не встановлені, судові рішення не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для їх скасування з передачею справи на новий розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 29 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 серпня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.