розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності на нерухоме майно, за касаційною скаргою представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 на рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року,

У листопаді 2011 року ОСОБА_6 та ОСОБА_7 звернулися до суду з позовом, обґрунтовуючи який вказали, що 17 грудня 2010 року між ними та відповідачем укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, що розташоване по АДРЕСА_1, згідно з умовами якого ОСОБА_8 зобов'язався продати позивачам вказане приміщення, а позивачі - сплатити на день продажу еквівалент 30 000 доларів США за курсом НБУ.

Попереднім договором було визначено всі істотні умови договору купівлі-продажу та встановлено кінцевий термін його укладення - не пізніше 17 березня 2011 року. На підтвердження дійсності намірів сторін, позивачі передали, а відповідач отримав суму, еквівалентну 15 000 доларів США, а саме: 120 000 грн в рахунок майбутньої угоди купівлі-продажу.

Посилаючись на те, що відповідач ухилявся від укладення договору купівлі-продажу, позивачі просили визнати за ними право власності на Ѕ частини нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1, відповідно за кожним з позивачів.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року, з урахуванням ухвали Приморського районного суду м. Одеси від 25 березня 2013 року про виправлення описки, позовОСОБА_6 та ОСОБА_7 задоволено в повному обсязі.

Визнано за ОСОБА_6 право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Визнано за ОСОБА_7 право власності на Ѕ частину нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1.

Рішенням Апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року рішення Приморського районного суду м. Одеси від 16 грудня 2011 року скасовано та ухвалено нове.

У задоволенні позовуОСОБА_6, ОСОБА_7 до ОСОБА_8 про визнання права власності на нерухоме майно відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_7 - ОСОБА_9 просить скасувати рішення апеляційного суду та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що між сторонами фактично було укладено договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе-бару та відбулося його часткове виконання. Незважаючи на ухилення однієї з сторін від нотаріального посвідчення цього договору, районний суд з посиланням на ч. 2 ст. 220 ЦК України, дійшов до висновку, що є всі підстави визнати такий договір дійсним та визнати за позивачами право власності в рівних частках на вказане нерухоме майно.

Задовольняючи апеляційну скаргу Одеської міської ради та скасовуючи рішення районного суду, апеляційний суд виходив з того, що визнання за позивачами права власності на фактично самочинно збудоване нерухоме майно, розташоване на комунальній землі, порушує права територіальної громади м. Одеси в особі Одеської міської ради, як особи, що здійснює повноваження власника цієї землі, зокрема право користування і розпорядження.

Крім того, визнання права власності на нерухомість обмежує виключні повноваження Одеської міської ради щодо розпорядження комунальною землею, адже внаслідок такого судового рішення Одеська міська рада фактично позбавляється можливості користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою, на які знаходиться така нерухомість, а ця земельна ділянка знаходиться у неправомірному володінні інших осіб.

Таким чином всі вимоги, що заявлені позивачами до відповідача стосовно спірного майна спростовуються наявністю у спірного майна іншого власника - територіальної громади міста Одеси в особі Одеської міської ради, якого судом першої інстанції в якості співвідповідача до справи не залучено, що є самостійною підставою для відмови у задоволені позову.

Проте з таким висновком суду апеляційної інстанції у повній мірі погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, що 17 грудня 2010 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 укладено попередній договір купівлі-продажу нежитлового приміщення кафе-бару, площею 340,9 кв. м, по АДРЕСА_1.

Згідно з умовами цього договору, ОСОБА_8 зобов'язався продати позивачам вказане приміщення, а позивачі - сплатити на день продажу еквівалент 30 000,00 доларів США за курсом НБУ. Попереднім договором було визначено всі істотні умови договору купівлі-продажу та встановлено кінцевий термін його укладення - не пізніше 17 березня 2011 року.

Також, апеляційним судом встановлено, що з січня 2010 року до 18 жовтня 2012 року в провадженні Приморського районного суду м. Одеси перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_8 до Одеської міської ради, за участю третьої особи Одеського Національного політехнічного університету про визнання права власності на спірний об'єкт нерухомого майна.

Рішенням Приморського районного суду від 18 жовтня 2012 року позов ОСОБА_8 задоволено, визнано за останнім право власності на нежитлове приміщення кафе-бару в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 340,9 кв. м, що зображено в технічному паспорті від 26 листопада 2009 року.

Вищезазначене рішення Приморського районного суду м. Одеси було скасовано рішенням Апеляційного суду Одеської області від 27 березня 2013 року.

Колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що місцевим судом при ухваленні рішення від 16 грудня 2011 року не було взято до уваги факт відсутності права власності у відповідача, а також про наявний спір відносно спірного об'єкта нерухомого майна, який вирішувався у цьому ж суді.

Крім того, вимога про визнання права власності може бути пред'явлена лиш власником спірного майна, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На момент пред'явлення позову позивачі не були власниками спірного нерухомого майна, тому їх вимоги про визнання права власності були необґрунтованими та такими, що не могли бути задоволеними та спосіб судового захисту прав був обраний ними неправильно.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом апеляційної інстанції порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Відповідно до ч. 1 ст. 294 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Як убачається з матеріалів справи, не погодившись із рішенням районного суду Одеська міська рада 07 грудня 2015 року звернулася до суду з апеляційною скаргою на рішення Приморського районного суду від 16 грудня 2011 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 18 грудня 2015 року апеляційну скаргу Одеської міської ради залишено без руху та надано строк для подання заяви про поновлення строку апеляційного оскарження рішення.

У січні 2016 року Одеська міська рада надала клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Приморського районного суду від 16 грудня 2011 року.

Ухвалою Апеляційного суду Одеської області від 19 січня 2016 року заяву Одеської міської ради про поновлення строку апеляційного оскарження рішення Приморського районного суду від 16 грудня 2011 року задоволено, поновлено Одеській міській раді строк апеляційного оскарження рішення Приморського районного суду від 16 грудня 2011 року та відкрито апеляційне провадження у справі.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 297 ЦПК України незалежно від поважності причини пропуску строку апеляційного оскарження апеляційний суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у разі, якщо апеляційна скарга прокурора, органу державної влади чи органу місцевого самоврядування подана після спливу одного року з моменту оголошення оскаржуваного судового рішення (ч. 3 ст. 297 у редакції Закону України від 20 грудня 2011 року № 4176-VI (4176-17) ).

Як убачається із пояснювальної записки до проекту Закону України № 4176-VI "Про внесення змін до деяких законів України щодо вдосконалення порядку здійснення судочинства" (4176-17) , метою вказаного закону було обмеження шляхів зловживання учасниками своїми процесуальними правами та забезпечення державою стабільності відносин, які виникають на підставі судових рішень.

Стабільність судового рішення як його правова характеристика є гарантією його правової дії, його правової визначеності.

Європейський суд з прав людини у низці своїх рішень, зокрема, у справі "Брумареску проти Румунії" від 28 жовтня 1999 року, у справі "Рябих проти Росії" від 24 липня 2003 року, у справі "Праведна проти Росії" від 18 листопада 2004 року, у справі "Радчіков проти Росії" від 24 травня 2007 року, у справі "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, у справі "Науменко проти України" від 09 листопада 2004 року, у справі "Волосюк проти України" від 29 червня 2006 року виводить такий принцип права як "принцип правової визначеності", який вимагає, щоб "остаточне рішення суду не ставилося під питання". Це означає, що суд та інші органи державної влади після ухвалення остаточного рішення не мають права на звернення на перегляд рішення суду, що стосується також посадових осіб органів державної влади, які участі у справі не брали. Тобто повторний розгляд справи по суті саме за зверненням органів влади чи місцевого самоврядування, а також їх посадових осіб є порушенням принципу правової визначеності.

Апеляційне провадження - одна із стадій цивільного судочинства, яка перевіряє законність та обґрунтованість судових рішень судів першої інстанції, що не набрали законної сили. Суд апеляційної інстанції не звернув уваги, що у випадку відсутності права на поновлення строку на апеляційне оскарження у випадках, прямо передбачених цивільним процесуальним законом, рішення суду першої інстанції є таким, що набрало законної сили, а отже, мали визначитися, чи є таке рішення предметом перегляду судом саме апеляційної інстанції.

Оскільки на день подачі Одеською міською радою апеляційної скарга - 07 грудня 2015 року - була чинною редакція ч. 3 ст. 297 ЦПК України, відповідно до якої встановлено преклюзивний річний строк на апеляційне оскарження судових рішень органом місцевого самоврядування незалежно від причин поважності пропуску такого строку, апеляційну скаргу подано радою після спливу 4 років, тому строк на апеляційне оскарження був поновлений та апеляційна скарга прийнята безпідставно.

Апеляційний суд на вказані вимоги закону уваги не звернув, норм процесуального права не дотримався, тому рішення апеляційного суду не може вважатися законним і обґрунтованим і має бути скасоване з передачею справи до апеляційного суду для вирішення питання про можливість продовження апеляційного розгляду.

Керуючись ст.ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Касаційну скаргу представника ОСОБА_7 - ОСОБА_9 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Одеської області від 21 квітня 2016 року скасувати, справу направити до суду апеляційної інстанції для вирішення питання про можливість продовження апеляційного розгляду.