розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа - Індустріальний відділ державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, про виключення запису про батька з актового запису про народження дитини, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 на рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним позовом, мотивуючи його тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 народила доньку - ОСОБА_9, про що в Книзі реєстрації актів про народження було зроблено відповідний актовий запис від 19 червня 2014 року № 702.

Батьком дитини записаний позивач, який вважав дитину своєю донькою, про те, нещодавно відповідач зізналася, що він не є біологічним батьком дитини, з огляду на що просить суд виключити з вищевказаного актового запису від 19 червня 2014 року № 702 про народження ОСОБА_9, виданого Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції, відомості про нього як про батька дитини.

Рішенням Індустріального районного суду від 29 січня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2016 року, у задоволені позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_8 просить скасувати судові рішення, ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково, на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій, виходили із того, що сторонами не доведено відсутність кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, а лише сам факт визнання відповідачем позовних вимог позивача у даній справі не є достатньою умовою і підставою для задоволення позовних вимог.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, ІНФОРМАЦІЯ_1 у місті Дніпропетровську (Україна) народилася ОСОБА_9, про що Індустріальним відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпропетровського міського управління юстиції 19 червня 2014 року було складено актовий запис № 702 та в цей же день видано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1.

У свідоцтві про народження батьками дитини ОСОБА_9 записані: у графі "батько" - ОСОБА_6 (громадянин Федеративної Республіки Німеччина), у графі "мати" - ОСОБА_7 (громадянка України).

Позивач посилається на те, що дійсно з серпня 2014 року по січень 2015 року вони з ОСОБА_7 перебували у близьких сімейних стосунках, але у зареєстрованому шлюбі не знаходилися. Під час таких стосунків відповідач народила доньку ОСОБА_9, батьком якої записаний він. Позивач вважав дитину своєю донькою, проте, нещодавно, відповідач йому зізналася, що, насправді, він не є біологічним батьком дівчинки.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, відповідно до п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 "Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" (v0003700-06) судам слід ураховувати, що відповідно до ст. 136 СК України оспорювання батьківства можливе тільки після реєстрації народження дитини і до досягнення нею повноліття, а в разі її смерті не допускається. Оспорити батьківство мають право особа, яка записана батьком дитини в Книзі реєстрації народжень (ст. 136 СК) - шляхом пред'явлення позову про виключення відомостей про неї як батька з актового запису про народження дитини.

Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Разом з тим, суд попередніх інстанцій не взяли до уваги, що ОСОБА_7 не заперечувала того, що позивач не є батьком дитини та визнала позовні вимоги. Також, як убачається з її пояснень, сторони припинили відносини, разом не проживають, а тому вона не бажає, щоб людина, яка не є батьком дитини мала права на її доньку.

Відповідно до ст. 174 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє її законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

Як роз'яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України "Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції" від 12 червня 2009 року № 2 (v0002700-09) , у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.

Суд не приймає відмову позивача від позову, визнання позову відповідачем у справі, в якій особу представляє законний представник, якщо його дії суперечать інтересам особи, яку він представляє.

До ухвалення судового рішення щодо кожної із зазначених процесуальних дій суд роз'яснює сторонам їх наслідки.

Відповідно до частини першої статті 61 ЦПК України обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.

Суди попередні інстанцій вищевикладеного не врахували, не визначились з характером спірних правовідносин та нормою права, яка підлягає застосуванню, застосували ч. 5 ст. 136 СК України без достатніх підстав та належним чином не обґрунтували своїх висновків щодо відмови у задоволенні позову, з урахуванням визнання відповідачем позову, при цьому не зазначивши чиї права порушуються ухваленим у даній справі рішенням та дійшли передчасного висновку про відмову у задоволенні позову.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_6 - ОСОБА_8 задовольнити частково.

Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 січня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 18 квітня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.