розглянувши в попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року та рішення Апеляційного суду Сумської області від 27 липня 2016 року,

У грудні 2014 року ОСОБА_4 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 02 грудня 2011 року між нею та ОСОБА_5 укладено договір позики, на підтвердження укладення якого відповідачем видана позивачу розписка.

Відповідно до даної розписки ОСОБА_4 надала у борг ОСОБА_5 5 500,00 доларів США та відповідач зобов'язувалася повернути позивачу зазначену суму боргу до 12 грудня 2011 року. Однак, на даний момент відповідач борг не повернула.

На підставі наведеного, позивач просила суд стягнути з ОСОБА_5 на свою користь суму основного боргу за договором позики від 02 грудня 2011 року у розмірі 86 185,00 грн, три проценти річних у розмірі 7 756,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 788,33 грн, а також судові витрати.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року позов ОСОБА_4 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 суму основного боргу за договором позики від 02 грудня 2011 року у розмірі 86 185,00 грн, три проценти річних в розмірі 7 756,65 грн, інфляційні втрати у розмірі 18 788,33 грн. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 02 грудня 2015 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4 відмовлено.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18 травня 2016 року рішення Апеляційного суду Сумської області від 02 грудня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Сумської області від 27 липня 2016 року Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року у даній справі у частині стягнення 18 788,33 грн інфляційних втрат скасовано та у цій частині ухвалено нове рішення про відмову ОСОБА_4 у задоволенні цих вимог.

Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 5 935,66 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді першої інстанції.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_5 210,80 грн витрат зі сплати судового збору за розгляд справи у суді апеляційної інстанції.

В іншій частині рішення суду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши суддю-доповідача у справі, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобов'язання перед позивачем за договором позики не виконав.

Скасовуючи частково рішення місцевого суду, апеляційний суд виходив з того, що згідно ізст. 625 ЦК України встановлений індекс інфляції ураховується до суми боргу в разі наявності між сторонами грошових зобов'язань у валюті України гривні, в той час як між сторонами у справі виникли грошові зобов'язання у іноземній валюті, що унеможливлює задоволення позову про стягнення 18 788,33 грн інфляційних втрат.

У той же час, передбачені зазначеною нормою закону, три проценти річних від простроченої суми є відповідальністю за невиконання грошового зобов'язання. Оскільки відповідачем не надано суду доказів з повернення суми боргу за договором позики, то є підстави для стягнення трьох процентів річних від простроченої суми.

Доводи касаційної скарги про те, що позивачем не доведено факту передачі грошових коштів та укладення договору позики, не знайшли свого підтвердження та спростовуються встановленими у справі обставинами.

Як установлено судами попередніх інстанцій, між сторонами було укладено договір позики на суму 5 500,00 доларів США, про що свідчить власноручно написана відповідачем розписка від 02 грудня 2011 року, відповідно до якої ОСОБА_5 зобов'язується повернути борг до 12 грудня 2011 року.

Згідно зі ст. 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Відповідно до ст. 545 ЦК України прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору та засвідчує отримання боржником від кредитора грошової суми, зазначеної у такій розписці.

З огляду на на вищевикладене, доводи касаційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судами норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 12 лютого 2015 року у частині, яка не скасована апеляційним судом, та рішення Апеляційного суду Сумської області від 27 липня 2016 року залишити без змін.