розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 до ОСОБА_6, треті особи: департамент державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області, департамент архітектури та містобудування Запорізької міської ради, публічне акціонерне товариство "Запоріжгаз", Запорізька міська рада, про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення інших перешкод у здійсненні права власності; за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди за касаційними скаргами ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, та ОСОБА_6 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року,

У липні 2014 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 звернулися до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що вони є співвласниками будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3 належить 5/6 частин вказаного нерухомого майна, а ОСОБА_4 - 1/6 його частина. ОСОБА_6 є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, що знаходиться на земельній ділянці, яка є суміжною з ділянкою, на якій розташовано їх будинок.

Позивачі вказували про те, що у 2010-2012 роках відповідач побудував на належній йому земельній ділянці двоповерховий житловий будинок на відстані 0,9-1 м від їх будинку, що є порушенням норм пожежної безпеки і державних будівельних норм, відповідно до яких відстань між жилими будинками П та Ш ступеня вогнестійкості не може бути меншою ніж 8 м. У порушення положень п. 3.2 Державних будівельних норм України захист від небезпечних геологічних процесів будинків і споруд на підроблюваних територіях і просідаючих ґрунтах В.1.1-5-2000, затверджених наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 30 грудня 1999 року № 314 (далі - ДБН В.1.1-5-2000), відповідачем зведено будинок по смузі природного стоку поверхневих вод.

Зазначали про те, що ОСОБА_6 також звів фундамент з цегляною сіткою вздовж межі своєї земельної ділянки з боку їх земельної ділянки та збільшив планувальну відмітку території між будинком та огорожею в межах смуги стоку поверхневих вод, що порушило природне водовідведення з земельної ділянки під їх будинком, унаслідок чого під час опадів поверхневі води, природному відтоку яким перешкоджає самочинне будівництво відповідача, накопичуються у куті земельної ділянки під їх будинком, що тягне просадку ґрунту й руйнування належного їм будинку. Крім того, відповідачем побудовано на своїй земельній ділянці вбиральню, яка через збирання опадів сприяє утворенню під їх земельною ділянкою порожнечі. ОСОБА_6 підведені до самочинного будинку без належних дозволів уповноважених осіб системи газопостачання, енергопостачання, водопостачання, що створює загрозу вибуху газу та пошкодження належного їм майна, загрожує їх життю та здоров'ю.

Вважали, що такими діями відповідача порушено їх права.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 просили суд визнати будівництво двоповерхового житлового будинку АДРЕСА_2 самочинним, зобов'язати ОСОБА_6 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою по АДРЕСА_1 шляхом знесення самочинно збудованого двоповерхового будинку АДРЕСА_2, засипати вбиральню, що розташована впритул до паркану з їх земельною ділянкою та знести фундамент з цегляної стіни вздовж межі з їх земельною ділянкою.

У квітні 2016 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 звернулися до суду з окремим позовом про відшкодування майнової та моральної шкоди, посилаючись на те, що унаслідок негативного впливу самочинного будівництва, здійсненого ОСОБА_6, їхньому нерухомому майну, яке поступово руйнується, спричинено майнову шкоду. Згідно зі складеним товариством з обмеженою відповідальністю "ВБК - Перспектива" кошторису вартість відновлення зруйнованої частини будинку АДРЕСА_1 становить 67 765 грн. Також для здійснення будівельних робіт з відновлення нерухомого майна ними було придбано будівельні матеріали на загальну суму 2 174 грн 90 коп.

ОСОБА_3 зазначала про те, що такими діями відповідача їй завдано моральної шкоди, яка полягає у глибоких емоційних переживаннях з приводу протиправного ушкодження її майна, неможливості його відновлення через небажання відповідача вирішувати вказані проблеми.

З урахуванням наведеного ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 просили суд стягнути з відповідача на їх користь майнову шкоду у розмірі 69 939 грн 90 коп., стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_3 у рахунок відшкодування моральної шкоди 20 тис. грн.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 10 червня 2016 року позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про визнання будівництва самочинним, знесення самочинного будівництва, усунення інших перешкод у здійсненні права власності та позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про відшкодування майнової та моральної шкоди об'єднано в одне провадження.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 16 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 12 жовтня 2016 року, позов ОСОБА_3, ОСОБА_4 в особі її законного представника ОСОБА_5 задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_6 знести фундамент з цегляною стіною вздовж паркану на межі земельної ділянки під будинком АДРЕСА_2 з боку будинку АДРЕСА_1. У решті позовні вимоги залишено без задоволення. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять оскаржувані судові рішення скасувати й направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення в частині задоволення позову скасувати й ухвалити в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частково задовольняючи позов ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив із того, що позивачами не надано належних та допустимих доказів щодо порушення відповідачем їх прав самочинним будівництвом двоповерхового житлового будинку, оскільки відсутній причинний зв'язок цього з руйнуванням їх будинку. Крім того, знесення самочинного будівництва є крайнім заходом, а інші методи впливу не використані. Проте відповідачем з метою перешкоджання вільному стоку поверхневих вод в смузі їх природного відведення був зведений фундамент з цегляною стіною на протязі паркану вздовж земельної ділянки з боку будинку позивачів, унаслідок чого наявне просідання ґрунту, а, отже, є підстави для знесення такого фундаменту з цегляною стіною.

Апеляційний суд погодився з такими висновками суду першої інстанції, зазначивши також про те, що позовні вимоги про захист права користування земельною ділянкою задоволенню не підлягають, оскільки це неналежний спосіб захисту. Також відсутній такий спосіб захисту порушених прав, як визнання будівництва житлового будинку самочинним, оскільки підстави для беззаперечного висновку про негативний вплив самочинного будівництва на стан будинку позивачів відсутні, а, отже, немає й підстав для його знесення. Відповідачем був зведений фундамент з цегляною стіною, який перешкоджає вільному стоку поверхневих вод в смузі їх природного відведення, що суперечить положенням державних будівельних норм, унаслідок чого наявні підстави для знесення вказаного фундаменту з цегляною стіною. Оскільки при розгляді справи не було встановлено ознак винної протиправної поведінки відповідача, що зумовили настання шкоди для позивачів, то відсутні підстави для відшкодування майнової та моральної шкоди.

Проте повністю погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Зазначеним вимогам закону судове рішення апеляційного суду не відповідає.

Судом установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є співвласниками будинку АДРЕСА_1, ОСОБА_3 належить 5/6 частин вказаного нерухомого майна, а ОСОБА_4 - 1/6 його частина.

ОСОБА_6 є власником 1/2 частини будинку АДРЕСА_2, що знаходиться на земельній ділянці, яка є суміжною з ділянкою, на якій розташовано будинок позивачів.

У 2010-2012 роках ОСОБА_6 на вказаній земельній ділянці самочинно побудував двоповерховий житловий будинок на відстані 0,9-1 м від будинку ОСОБА_3, ОСОБА_4

ОСОБА_6 також зведено фундамент з цегляною сіткою вздовж межі своєї земельної ділянки з боку земельної ділянки позивачів та збільшено планувальну відмітку території між будинком та огорожею в межах смуги стоку поверхневих вод, що порушило природне водовідведення з земельної ділянки під будинком ОСОБА_3 та ОСОБА_4

Відповідно до ст. 376 ЦК України суди розглядають спори щодо самочинного будівництва, зокрема про знесення самочинно збудованого нерухомого майна.

У п. п. 5, 17 постанови пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30 березня 2012 року № 6 (v0006740-12) "Про практику застосування судами ст. 376 ЦК України (про правовий режим самочинного будівництва)" судам роз'яснено, що у випадках порушення прав інших осіб право на звернення до суду належить і таким особам за умови, щовони доведуть наявність порушеного права (ст. 391 ЦК України).

Позов про знесення самочинно збудованого нерухомого майна може бути пред'явлено власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, зокрема, власником (користувачем) суміжної земельної ділянки з підстав, передбачених ст. ст. 391, 396 ЦК України, ст. 103 ЗК України.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Судом установлено, що ОСОБА_3, ОСОБА_4 на підставі спільної часткової власності належить будинок АДРЕСА_3, що підтверджується договором купівлі-продажу від 23 грудня 2004 року, земельна ділянка під будівництво цього будинку була виділена у довічне користування в 1960 році згідно з рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради від 19 липня 1960 року.

Згідно з ч. 2 ст. 120 ЗК України, якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Ураховуючи викладене, апеляційний суд у порушення вищевказаних положень закону та вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не звернув увагу на те, що відповідно до ст. 120 ЗК України позивачі є законними користувачами земельної ділянки по АДРЕСА_1. Суд належним чином не дослідив вимоги позивачів, оскільки вони стосуються не лише перешкод у користуванні земельною ділянкою, а й перешкод у користуванні будинком, який є власністю позивачів.

Апеляційний суд не перевірив, чи підтверджено належними та допустимими доказами наявність порушеного права позивачів, а саме висновком про причини деформації житлового будинку АДРЕСА_1 Запорізького відділення Державного підприємства "Науково-дослідний інститут будівельних конструкцій" від 26 червня 2014 року, відповідно до якого для відновлення будинку позивачів необхідно відновити природний сток води, що можливо лише шляхом знесення самочинно збудованого будинку відповідача (а.с. 27-42, т. 1). Також, висновком експерта за результатами проведення будівельно-технічної експертизи від 26 лютого 2015 року, згідно з яким будинок відповідача побудовано з порушенням п. 3.25 державних будівельних норм містобудування, планування і забудова міських і сільських поселень 360-92, затверджених наказом Державного комітету України у справах містобудування і архітектури від 17 квітня 1992 року № 44, відстань до межі розділення земельної ділянки менше 1,0 м. Крім того, порушено протипожежний розрив між належними сторонам житловими будинками АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1. Розміщення будинків і споруд, які перегороджують відведення поверхневих вод, не допускається. Отже, для відновлення будинку позивачів необхідно відновити природний сток води, що можливо лише шляхом знесення самочинно збудованого відповідачем будинку (а.с. 159-169, т. 1).

Крім того, апеляційний суд, зазначаючи про те, що знесення самочинного будинку є крайньою мірою і можлива лише тоді, коли використано усі передбачені законодавством України заходи щодо реагування на дії винної особи, тобто відповідача, не вказав, які заходи реагування мають бути вчинені, ким і яким чином вони відновлять порушене право позивачів. Без цього порушене право позивачів залишилось незахищеним.

Таким чином, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України зазначені вище положення закону не врахував, належним чином не дослідив обставини справи, не перевірив чи наявні докази порушення прав позивачів самочинним будівництвом відповідача, а ухвалив рішення на припущеннях, що заборонено законом (ч. 4 ст. 60 ЦПК України).

Доводи касаційної скарги ОСОБА_6 підлягають перевірці при новому розгляді справи, оскільки вони є взаємопов'язаними з доводами касаційної скарги ОСОБА_3, ОСОБА_5, яка діє в інтересах малолітньої ОСОБА_4

За таких обставин судове рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого судового рішення з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.