розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання майна спільним сумісним майном подружжя, визнання права власності на Ѕ частини житлового будинку та земельної ділянки, зобов'язання вчинити дії, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з указаним позовом, у якому, посилаючись на те, що оскільки будинок АДРЕСА_1, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,06 га, був побудований у період зареєстрованого шлюбу із відповідачем, то він є спільною сумісною власністю подружжя, просила визнати за нею право власності на Ѕ його частини та на Ѕ частини земельної ділянки; зобов'язати відповідача звернутися до управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради для отримання будівельного паспорту та звернутися до інспекції Державного архітектурного контролю Київської області для введення в експлуатацію завершеного будівництва.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року, залишеним без змін апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року, у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 порушує питання про скасування оскаржуваних судових рішень із ухваленням нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосування норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на таке.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Судами встановлено, що 04 жовтня 1982 року виконавчим комітетом Бориспільської міської ради народних депутатів було прийнято рішення за № 287, яким виділено ОСОБА_3 земельну ділянку площею 0,06 га під будівництво двоповерхового одноквартирного житлового будинку по АДРЕСА_1.

13 жовтня 1982 року був складений акт про відведення в натурі земельної ділянки за тією ж адресою площею 0,06 га в користування ОСОБА_3, а 14 жовтня 1982 року укладено договір про надання у безстрокове користування цієї земельної ділянки для будівництва індивідуального житлового будинку.

Під час перебування ОСОБА_3 та ОСОБА_2 у шлюбі, ними на спірній земельній ділянці здійснено будівництво житлового будинку загальною площею 118,9 кв. м з надвірними будівлями та спорудами.

Рішенням Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 15 лютого 2013 року за позивачем визнано право власності за Ѕ частини будівельних матеріалів і конструкцій, що були використані для будівництва спірного житлового будинку з надвірними спорудами.

Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Таке ж положення містить і норма ст. 368 ЦК України.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

У силу ст. ст. 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності. У разі поділу такого майна, частки майна дружини та чоловіка є рівними.

Виходячи зі змісту ч. ч. 1, 2, 3 ст. 331 ЦК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України та п. 8 Тимчасового положення про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, право власності на новостворене нерухоме майно виникає в особи, яка створила це майно, після закінчення будівництва об'єкта нерухомості, введення його в експлуатацію, отримання свідоцтва про право власності та реєстрації права власності.

До завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

Отже, до прийняття об'єкта новоствореного нерухомого майна до експлуатації та його державної реєстрації право власності на цей об'єкт не виникає.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову про визнання за позивачем права власності на Ѕ частину житлового будинку, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши, що сторони здійснювали будівництво житлового будинку під час їх перебування в шлюбі, набули право власності на матеріали та обладнання, використані в процесі будівництва такого будинку, спірний будинок не введений в експлуатацію та не проведена його державна реєстрація із видачею свідоцтва про право власності, керуючись ст. ст. 60, 61, 70 СК України, ч. 1 ст. 182 ЦК України, обґрунтовано вважав, що законом не передбачено можливості набуття права власності на новостворене майно, до введення його в експлуатацію, на підставі рішення суду.

Оскільки спірна земельна ділянка належить територіальній громаді м. Борисполя в особі Бориспільської міської ради, суди дійшли правильного висновку, що підстави для визнання її спільним сумісним майном подружжя та її поділ відсутні.

Відмовляючи у задоволенні позову про зобов'язання відповідача звернутися до управління містобудування та архітектури Бориспільської міської ради для отримання будівельного паспорту та звернутися до інспекції Державного архітектурного контролю Київської області для введення в експлуатацію завершеного будівництва, суди правильно виходили з того, що такий спосіб захисту порушеного права не узгоджується із положеннями ст. 16 ЦК України.

Такі висновки судів ґрунтуються на законі та відповідають фактичним обставина справи.

Доводи касаційної скарги висновків попередніх судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та ухвала апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для їх зміни або скасування не встановлено.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції при попередньому розгляді справи відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Бориспільського міськрайонного суду Київської області від 01 лютого 2016 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 01 червня 2016 року залишити без змін.