розглянувши в судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" про визнання кредитного договору недійсним та стягнення грошових коштівза касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року,

У липні 2013 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, який у подальшому було уточнено, посилаючись на те, що 28 березня 2008 року між нею та публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" (далі - ПАТ "Ощадбанк") в особі філії - Інгулецького відділення № 7857 було укладено кредитний договір, за умовами якого вона отримала кредит у розмірі 68 тис. грн зі сплатою 15 % річних строком на 36 місяців. На забезпечення виконання умов цього договору між нею та банком було укладено договір застави, предметом якої був транспортний засіб Т-25А, 2007 року випуску. Зазначала, що банк свої зобов'язання за цим договором не виконав та не видав їй грошові кошти, що підтверджується висновком експертів, хоча для виконання зобов'язань та в рахунок їх погашення за кредитним договором від її імені було сплачено кошти у сумі 68 тис. грн, що становить тіло кредиту.

З огляду на викладене ОСОБА_3 просила суд визнати кредитний договір від 28 березня 2008 року, укладений між нею та ПАТ "Ощадбанк", недійсним та стягнути з відповідача на її користь суму сплачених від її імені за цим договором кошти у розмірі 68 тис. грн., а також судові витрати.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року рішення Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 12 травня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_3 задоволено частково. Визнано кредитний договір, укладений 28 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Ощадбанк", недійсним. Стягнуто з ПАТ "Ощадбанк" на користь ОСОБА_3 судові витрати у розмірі 240 грн 87 коп. У решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржуване рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову скасувати й ухвалити нове рішення, яким в цій частині позов задовольнити.

Отже, у частині задоволення позову ОСОБА_3 рішення апеляційного суду не оскаржується, тому в касаційному порядку не переглядається (ст. 335 ЦПК України).

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення з ПАТ "Ощадбанк" на її користь грошових коштів, сплачених від її імені за спірним кредитним договором у розмірі 68 тис. грн, апеляційний суд виходив із того, що позивачка не довела, що саме нею були сплачені зазначені кошти, оскільки згідно квитанції від 30 вересня 2010 року № 1/25 дана сума була сплачена ОСОБА_4, натомість позивачка в обґрунтування своїх вимог вказувала, що про спірний кредитний договір вона дізналася лише у квітні 2013 року. Крім того, апеляційний суд вирішив питання про розподіл судових витрат та стягнув на користь позивачки сплачений нею судовий збір у розмірі 240 грн 87 коп.

Протепогодитись із таким висновком апеляційного суду не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати.

Таким вимогам закону рішення суду апеляційної інстанції не відповідає.

Судом установлено, що 28 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Інгулецького відділення № 7857 було укладено кредитний договір, за умовами якого позичальник отримала кредит у розмірі 68 тис. грн зі сплатою 15 % річних строком на 36 місяців. На забезпечення виконання умов цього договору між сторонами було укладено договір застави, предметом якої був транспортний засіб Т-25А, 2007 року випуску, що належав ОСОБА_3 на праві власності.

Рішенням апеляційного суду кредитний договір, укладений 28 березня 2008 року між ОСОБА_3 та ПАТ "Ощадбанк" в особі філії - Інгулецького відділення № 7857, визнано недійсним і в цій частині судове рішення не оскаржується. Підстави для визнання кредитного договору недійсним визначені в уточненій ОСОБА_3 позовній заяві (а. с. 160-163, т. 1), з яких і виходив апеляційний суд при ухваленні рішення - це ст. ст. 215, 216, 1051 ЦК України.

Згідно з ч. 1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно квитанції від 30 вересня 2010 року № 1/25 ОСОБА_4 від імені ОСОБА_3 було сплачено 68 тис. грн в рахунок погашення кредиту за вищевказаним договором.

Проте апеляційний суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув, а, пославшись на те, що 68 тис. грн на виконання умов договору сплачені не ОСОБА_3, а ОСОБА_4, не застосував положення ст. 216 ЦК України. Крім того, у матеріалах справи (а. с. 116, т. 1) наявна довідка про те, що кредит погашено ОСОБА_3 При цьому ОСОБА_4 не є стороною договору, який визнано недійсним, і відносини між ОСОБА_3 і ОСОБА_4 знаходяться поза межами цих правовідносин.

Також у позовній заяві ОСОБА_3 просила стягнути на її користь понесені нею судові витрати (а. с. 6, т. 1), а не лише сплачений судовий збір.

Згідно з ч. 1 ст. 79 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Проте, стягнувши в силу ст. 88 ЦПК України на користь позивачки лише судовий збір, апеляційний суд взагалі не вирішив питання щодо інших понесених позивачкою судових витрат, зокрема, на правову допомогу, за проведення експертиз, за подання скарг, витрати, пов'язані з явкою до суду.

За таких обставин рішення апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для його часткового скасування з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 12 жовтня 2016 року в частині позовних вимог ОСОБА_3 про стягнення коштів та розподілу судових витрат скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.