Ізмайлової Т.Л., Кадєтової О.В., Кузнєцова В.О., розглянувши у попередньому судовому засіданні цивільну справу за позовом Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна служба України з надзвичайних ситуацій, про виселення, за касаційною скаргою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2016 року,

У липні 2015 року Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві звернулося до суду із позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Державна служба України з надзвичайних ситуацій, про виселення.

В обґрунтування позову, позивач зазначив, що йому належить на праві повного господарського відання гуртожиток по АДРЕСА_1

У 2005 році відповідачам був наданий дозвіл на проживання у приміщенні № 14 вищевказаного будинку, ордер не видавався, в трудових відносинах із позивачем відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 не перебувають та відмовилися добровільно виселитися із гуртожитку.

Враховуючи викладене, посилаючись на положення ст.ст. 319, 391 ЦК України, ст. 132 ЖК України, п. 40 Примірного положення про гуртожитки (208-86-п) , позивач просив виселити відповідачів з жилого приміщення АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 22 квітня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2016 року, позов Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві задоволено.

Виселено ОСОБА_4, ОСОБА_5 із жилого приміщення АДРЕСА_2 без надання іншого житлового приміщення.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 та ОСОБА_5, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, просять скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VІІІ "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Згідно вимог ст.ст. 128, 129 ЖК України, п. 10 Примірного положення про гуртожитки, затвердженого Постановою РМ УРСР від 03 червня 1986 року N 208 (208-86-п) , жила площа в гуртожитку надається за спільним рішенням адміністрації підприємства, установи, організації та відповідного профспілкового комітету. Єдиною підставою для вселення на надану жилу площу у гуртожиток є ордер, який може бути виданий лише на вільну жилу площу. Про виділення жилого приміщення у відособлене користування має свідчити відповідний запис в ордері про номер кімнати та її розмір.

Відповідно до ст. 129 ЖК України, єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер.

З матеріалів справи вбачається, що згідно указу Президента України від 07 травня 2005 року № 766 (766/2005) ОСОБА_4 призначений на посаду заступника Міністра України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Указом Президента України від 7 листопада 2005 року № 1557/2005 (1557/2005) ОСОБА_4 був звільнений з посади заступника Міністра України з припиненням при цьому проходження служби в системі МНС України.

Судами встановлено, що будинок АДРЕСА_2 є будівлею пожежного депо на 6 спеціальних автомобілів, з наявними 22 житловими приміщеннями для проживання працівників депо, та за розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 грудня 2014 року № 640 зареєстрований як гуртожиток, який на час розгляду справи районним судом перебував на балансі та праві повного господарського відання у Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у місті Києві.

Відповідачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у 2005 році фактично вселилися до приміщення АДРЕСА_2 та з 30 червня 2006 року були зареєстровані у вказаному приміщенні. Ордер на вказане житлове приміщення відповідачам не видавався.

Відповідачі не є працівниками Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, якому належить гуртожиток, ордер на вселення до цього гуртожитку їм не видавався, договір оренди (найму) на проживання в гуртожитку з ними не укладався.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з висновком якого погодився і апеляційний суд, визначившись належним чином з характером спірних правовідносин, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, встановивши фактичні обставини справи, що мають суттєве значення для її вирішення, дійшов до обґрунтованого висновку про виселення відповідачів з приміщення АДРЕСА_2 без надання іншого жилого приміщення, так як відповідачі не є працівниками Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у м. Києві, якому належить гуртожиток і їм не видавався ордер на заселення до вищевказаного гуртожитку.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків судів не спростовують, а фактично стосуються переоцінки доказів та незгоди заявника з висновками судів попередніх інстанцій.

Колегією суддів встановлено та вбачається з матеріалів справи, що оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій ухвалені з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, правові підстави для скасування оскаржуваних рішень відсутні.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4 та ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 квітня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 21 червня 2016 року залишити без змін.