розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" про визнання недійсним договору фінансового лізингу та стягнення коштів за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" на рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що 7 квітня 2016 року між нею та товариством з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" (далі - ТОВ "ЛК "Еталон") укладено договір фінансового лізингу, за умовами якого відповідач зобов'язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу їй у користування трактор Чері 244, а вона зобов'язалась прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові та інші платежі згідно з умовами договору. Того ж дня вонасплатила 10% вартості транспортного засобу, що становить 10 840 грн.

Вважала, що спірний договір не відповідає діючому законодавству, підписаний під впливом обману, є несправедливим, а також під час його оформлення недодержано вимог про нотаріальне посвідчення, на вимогу розірвати договір та повернути сплачені грошові кошти отримала відмову від відповідача.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд визнати договір фінансового лізингу недійсним та стягнути з відповідача на її користь 10 840грн.

Рішенням Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2016 року, позов ОСОБА_4 задоволено.

Визнано недійсним договір фінансового лізингу, укладений 7 квітня 2016 року між ОСОБА_4 та ТОВ "ЛК "Еталон".

Стягнуто з ТОВ "ЛК "Еталон" на користь ОСОБА_4 грошові кошти в розмірі 10 840 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У касаційній скарзі ТОВ "ЛК "Еталон" просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Задовольняючи позов ОСОБА_4, суди, правильно застосувавши положення ст. ст. 203, 215 ЦК України, ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), дійшли обґрунтованого висновку про те, що значна частина умов договору фінансового лізингу є несправедливими відносно споживача та суперечать загальним принципам, а також положенням Закону України "Про захист прав споживачів" (1023-12) , оскільки фактично всю відповідальність та всі ризики покладено на споживача (лізингоодержувача) та виключено таку для лізингодаця. Крім того, лізингодавець залишив за собою право на односторонню зміну лізингових платежів.

Таким чином, договором забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Також, виходячи з аналізу норм чинного законодавства, договір фінансового лізингу за своєю правовою природою є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) і договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до ст. 628 ЦК України.

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постановах Верховного суду України від 16 грудня 2015 року № 6-2766цс15, від 8 червня 2016 року № 6-330цс16, які у силу ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковим для усіх судів України.

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити судові рішення без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Лізингова компанія "Еталон" відхилити.

Рішення Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 13 жовтня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Івано-Франківської області від 5 грудня 2016 року залишити без змін.