розглянувши у попередньому судовому засіданні справуза позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про зміну розміру аліментів за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року,

У липні 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду з вищевказаним позовом, посилаючись на те, що рішенням Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року з ОСОБА_5 на її користь стягнуто на утримання дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти у розмірі 1/3 частки заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 5 листопада 2013 року до досягнення ними повноліття.

На підставі зазначеного рішення суду відкрито виконавче провадження про стягнення з відповідача аліментів на утримання дітей. ОСОБА_5 надав до виконавчої служби довідку про середню заробітну плату, відповідно до якої його середня заробітна плата станом на 1 липня 2014 року становила 436 грн 02 коп., 1/3 частка заробітку складала 145 грн 34 коп., прожитковий мінімум для дитини до 6 років було встановлено 1 228 грн, тому 30% становив 368 грн 40 коп., а на двох дітей відповідач повинен був сплачувати мінімум 736 грн 80 коп.

З 1 червня 2016 року відповідач офіційно не працює, обов'язків батька щодо утримання та матеріального забезпечення дітей добровільно не виконує. Діти проживають з нею та перебувають на її утриманні, вона купує для дітей одяг, продукти харчування, ліки та необхідні речі для навчання та їх розвитку, орієнтовні її витрати на утримання спільних дітей щомісячно становлять до 6 тис. грн.

На даний час ОСОБА_5 не надає матеріальної допомоги на утримання дітей.

Ураховуючи викладене, ОСОБА_4 просила суд змінити розмір аліментів та стягнути з відповідача на її користь на утримання дітей аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 3 тис. грн щомісячно.

Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти у розмірі 1 700 грн, які підлягають індексації відповідно до закону щомісячно, починаючи з 22 липня 2016 року до досягнення старшою дитиною повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року рішення суду першої інстанції змінено, резолютивну частину викладено наступним чином.

Змінено встановлений рішенням Подільського районного суду м. Києва від 21 січня 2014 року розмір аліментів та стягнуто з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 на утримання дітей: ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_8, ІНФОРМАЦІЯ_2, аліменти в розмірі по 850 грн, які підлягають індексації відповідно до закону, на кожну дитину щомісячно, починаючи з 22 липня 2016 року до досягнення дітьми повноліття.

У решті - рішеннясуду залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить оскаржувані судові рішення скасувати, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.

ОСОБА_4 судові рішення не оскаржує.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом, чинності.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов ОСОБА_4, апеляційний суд, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (ст. 212 ЦПК України), врахувавши положення ст. ст. 180 - 184, 192 СК України, дійшов до правильного висновку про те, що відповідач не надає матеріальну допомогу на утримання дітей, які проживають разом з матір'ю, не має постійного доходу, не працює, тому наявні підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду.

Крім того, 8 червня 2016 року державний виконавець виніс постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання рішення Подільського районного суду м. Києва від 24 січня 2014 року про стягнення з ОСОБА_5 на користь позивача аліментів на утримання дітей, у зв'язку зі звільненням боржника з товариства з обмеженою відповідальністю "ПІ ВІ".

Доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають, а в основному направлені на переоцінку доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Ураховуючи викладене та положення ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу і залишити рішення суду першої інстанції у незміненій частині та рішення апеляційного суду без змін.

Керуючись ст. ст. 332, 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення Подільського районного суду м. Києва від 25 жовтня 2016 року у незміненій частині та рішення апеляційного суду м. Києва від 22 грудня 2016 року залишити без змін.