Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Маляренка А.В., Демяносова М.В., Ступак О.В., розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до Державного нотаріуса Виноградівського державної нотаріальної контори, третіх осіб без самостійних вимог на стороні відповідача: ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про визнання власності на будівельні матеріали, за касаційною скаргою ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2016 року,

У червня 2016 року ОСОБА_4 звернулась до суду із позовом до Державного нотаріуса Виноградівської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 про визнання права власності на будівельні матеріали

На обґрунтування позовних вимог зазначила, посилалась на те, що держнотаріус Боричок К.В. відкрила спадкову справу за померлим ОСОБА_10, який заповів усе належне йому на момент смерті майно, своїм дітям ОСОБА_5 та ОСОБА_11 На момент смерті спадкодавця і відкриття спадщини померлому належала частина будинку АДРЕСА_1, що був побудованим ще 07 вересня 1948 року. А право власності на решту 5/9 частин цього ж будинку зареєстроване за нею. Внаслідок обєктивного зношення через значний проміжок часу, а також через неодноразові затоплення, відбулося майже повне руйнування спірного будинку, що стверджується актом обстеження будинковолодіння від 11 лютого 1999 року. У подальшому під дією природних сил відбулося ще сильніше руйнування залишків будинку, у звязку із чим, такий фактично повністю перетворився в руїну. Згодом на місці зруйновного будинку позивач почала, будівництво нового власного будинку, який до теперішнього часу не введено в експлуатацію. Оскільки будівництво будинку позивачем ще не завершено, а в реєстрі права власності на нерухоме майно відсутні відомості про зруйнування будинку, право власності на який належало спадкодавцю, то просить визнати за нею право власності на будівельні матеріали, що були використані нею у процесі будівництва житлового будинку АДРЕСА_1.

З урахуванням наведеного просила задовольнити позов.

Рішенням Виноградівського районного суду від 08вересня 2016 року позов задоволено.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на будівельні матеріали, що використано в процесі будівництва будинку АДРЕСА_1.

Рішенням апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2016 року рішення Виноградівського районного суду від 08 вересня 2016 року скасовано, у задоволені позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, просить скасувати оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, обґрунтовуючи свої доводи порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-УІІІ "Про судоустрій статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що оскаржуване рішення суду апеляційної інстанції ухвалено з додержанням норм процесуального права, а доводи скарги цих висновків не спростовують.

Зокрема, суд апеляційної інстанції, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст. 212 ЦПК України, а також, врахувавши обставини справи, дійшов обґрунтованого висновку, що з урахуванням ст. 30 ЦПК України, позов пред'явлено до неналежного відповідача.

Доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що не відповідає вимогам ст. 335 ЦПК України, оскільки суд касаційної інстанції позбавлений можливості встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним.

Відповідно до ч. 3 ст. 332 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, подану представником ОСОБА_7, відхилити.

Рішення апеляційного суду Закарпатської області від 30 листопада 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.