розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 до релігійної громади "Парафії святого Архистратига Михаїла" с. Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, треті особи: Бутинська Парафія храму святого Архистратига Михаїла Української Православної Церкви, Тернопільська обласна державна адміністрація, про визнання недійсним протоколу загальних зборів релігійної громади за касаційною скаргою ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, поданою представником - ОСОБА_14, на рішення Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 січня 2016 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року,

У січні 2015 року ОСОБА_3, ОСОБА_4 та інші позивачі звернулися до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що протоколом загальних зборів віруючих громадян сіл Бутин та Поляни Збаразького району Тернопільської області від 28 лютого 2014 року оформлено рішення, яким обрано голову зборів та секретаря, та яким вирішено прийняти Статут релігійної громади "Парафії святого Архистратига Михаїла" с. Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату і просити Тернопільську обласну державну адміністрацію його зареєструвати.

Посилаючись на те, що зазначений протокол загальних зборів порушує права Тернопільської єпархії Української Православної Церкви, "Парафії святого Архистратига Михаїла" с. Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви та є наслідком втручання Української Православної Церкви Київського Патріархату у внутрішню структуру Української Православної Церкви, як єдиної Всеукраїнської релігійної громади, порушує їх право вибору віросповідання та право відбувати богослужіння в храмі, позивачі просили визнати цей протокол недійсним.

Рішенням Збаразького районного суду Тернопільської області від 27 січня 2016 року у задоволенні позову ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13 відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 22 березня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, просять скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що рішення про прийняття статуту релігійної громади "Парафії святого Архистратига Михаїла" с. Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату не порушує ст. 35 Конституції України, прийнято відповідно до ст. ст. 7, 12 Закону України "Про свободу совісті та релігійні громади" та є законним.

Апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, вказав на те, що позивачі обрали неналежний спосіб захисту порушеного права, зокрема послався на те, що ст. 16 ЦК України не визначає такого способу захисту як визнання протоколу загальних зборів недійсним.

Проте з таким висновком апеляційного суду погодитись не можна.

Статтею 213 ЦПК України передбачено, що рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Таким вимогам закону судове рішення апеляційної інстанції не відповідає.

Судами встановлено, що протоколом загальних зборів віруючих громадян сіл Бутин та Поляни Збаразького району від 28 лютого 2014 року оформлено рішення, яким обрано голову зборів та секретаря, та яким вирішено прийняти Статут релігійної громади парафії Святого Архистратига Михаїла села Бутин Збаразького району Тернопільської єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату і просити Тернопільську обласну державну адміністрацію його зареєструвати.

Пред'являючи позов, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 та ще 8 осіб посилались на те, що зазначений вище протокол загальних зборів порушує права Тернопільської єпархії Української Православної Церкви, "Парафії святого Архистратига Михаїла" с. Бутин Збаразького району Тернопільської області Тернопільської єпархії Української Православної Церкви та є наслідком втручання Української Православної Церкви Київського Патріархату у внутрішню структуру Української Православної Церкви, як єдиної Всеукраїнської релігійної громади.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Захист цивільних прав - це застосування цивільно-правових засобів з метою забезпечення цивільних прав.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак, зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов'язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільного права та інтересів зазначені в ст. 16 ЦК України.

У вказаній нормі визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що позивачі обрали невірний спосіб захисту порушеного права, зокрема визнання протоколу загальних зборів недійсним, оскільки таким протоколом оформлено рішення цих зборів і предмет позову залишився незмінним, так як по суті позивачі оскаржують рішення загальних зборів віруючих громадян сіл Бутин та Поляни Збаразького району від 28 лютого 2014 року.

Суд апеляційної інстанції допустився й інших порушень норм процесуального права.

Так, відповідно до положень ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Згідно зі ст. 314 ЦПК України розглянувши справу, апеляційний суд постановляє ухвалу у випадках: відхилення апеляційної скарги і залишення рішення суду без змін; скасування ухвали, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції; скасування рішення суду із закриттям провадження у справі або залишенням заяви без розгляду; відхилення апеляційної скарги і залишення ухвали суду без змін; зміни ухвали суду першої інстанції; скасування ухвали та вирішення питання по суті. Апеляційний суд ухвалює рішення у випадках скасування судового рішення і ухвалення нового або зміни рішення.

У порушення наведених положень процесуального права апеляційний суд, залишаючи рішення районного суду без змін, ухвалив по суті нове рішення, оскільки змінив підставу відмови у позові, проте оформив його ухвалою (ст. 315 ЦПК України), а не рішенням (ст. 316 ЦПК України). Зокрема суд першої інстанції відмовив у задоволенні позову за необгрунтованістю, а апеляційний суд - у зв'язку з неправильно обраним позивачами способом судового захисту (ст. 16 ЦК України), що є взаємовиключними підставами.

Отже, апеляційний суд у порушення ст. ст. 212- 214, 303, 315 ЦПК України не встановив фактичних обставин, від яких залежить правильне вирішення справи, та норми права, які регулюють ці правовідносини, не перевірив доводів та наданих сторонами доказів, належним чином не перевірив правильності й справедливості рішення суду першої інстанції.

Ураховуючи те, що фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, судом апеляційної інстанції не встановлені, ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для її скасування з передачею справи на новий апеляційний розгляд.