розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про зобов'язання знести (демонтувати) самовільно встановлену металеву конструкцію, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року,

У грудні 2015 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" (далі - КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва") звернулося до суду із указаним позовом, в якому просило зобов'язати відповідачів вчинити дії з демонтажу самовільно встановленої металевої конструкції на козирку піддашка вхідної групи виходу будинку АДРЕСА_1 та приведення в попередній стан, також стягнути судові витрати у справі.

Позов обґрунтовано тим, що структурним підрозділом КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва" - Житлово-експлуатаційною дільницею № 411 (далі - ЖЕД-411) виявлено самовільне встановлення металевої конструкції на козирку вхідної групи виходу будинку АДРЕСА_1 про що складено акт. У подальшому працівниками ЖЕД-411 складено припис про необхідність демонтажу металевої конструкції, яка була встановлена на козирку вхідної групи виходу будинку, в термін до 12 листопада 2015 року. 10 листопада 2015 року ОСОБА_3 з даним приписом ознайомився, але від підпису відмовився, про що складено відповідний акт. Проте станом на 12 листопада 2015 року відповідачами не виконано вимоги щодо демонтажу металевої конструкції, яка була встановлена на козирку вхідної групи виходу будинку.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 30 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 23 серпня 2016 року, позов задоволено.

Зобов'язано ОСОБА_3, ОСОБА_4 вчинити дії із демонтажу самовільно встановленої металевої конструкції на козирку піддашки вхідної групи виходу будинку АДРЕСА_1 та приведення піддашки в попередній стан.

Вирішено питання про судові витрати.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Згідно з ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає відхиленню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зокрема, ч. 4 ст. 60 ЦПК України установлено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зміст ухвали суду апеляційної інстанції передбачено в ст. 315 ЦПК України, в якій, зокрема, зазначаються узагальнені доводи та заперечення осіб, які беруть участь у справі; встановлені судом першої інстанції обставини; мотиви, з яких апеляційний суд виходив при постановленні ухвали, і положення закону, яким він керувався; у разі відхилення апеляційної скарги зазначаються мотиви її відхилення.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 належить квартира АДРЕСА_1 що підтверджується розпорядженням Дніпровської районної державної адміністрації м. Києва від 16 грудня 1999 року № 51-757.

Будинок на АДРЕСА_1 перебуває на балансі КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Дніпровського району м. Києва".

Актом ЖЕД-411 від 10 листопада 2015 року підтверджується, що при обстеженні було виявлено наступне: власник квартири АДРЕСА_1 самовільно встановив металеву конструкцію на козирку вхідної групи виходу будинку на АДРЕСА_1.

10 листопада 2015 року працівниками ЖЕД-411 складено припис № 13-15 про необхідність демонтажу металевої конструкції, яка була встановлена на козирку вхідної групи виходу будинку, а також звільнити комору на другому поверсі в термін до 12 листопада 2015 року.

10 листопада 2015 року ОСОБА_3 з даним приписом ознайомився, але від підпису відмовився, про що складено відповідний акт.

Згідно з актом ЖЕД-411 від 12 листопада 2015 року самовільно встановлена металева конструкція на козирку вхідної групи виходу будинку АДРЕСА_1 не демонтована і не приведено приміщення в первинний стан.

Згідно з ч. 2 ст. 383 ЦК України власник квартири може на свій розсуд здійснювати ремонт і зміни у квартирі, наданій йому для використання як єдиного цілого, - за умови, що ці зміни не призведуть до порушень прав власників інших квартир у багатоквартирному житловому будинку та не порушать санітарно-технічних вимог і правил експлуатації будинку.

Відповідно до ст. 10 ЖК УРСР громадяни зобов'язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями.

Згідно зі ст. 152 ЖК УРСР переобладнання і перепланування жилого будинку (квартири), що належить громадянинові на праві приватної власності, провадяться з дозволу виконавчого комітету місцевої ради.

Відповідно до ст. 179 ЖК УРСР користування будинками (квартирами) державного і громадського житлового фонду, фонду житлово-будівельних кооперативів, а також приватного житлового фонду та їх утримання здійснюється з обов'язковим додержанням вимог Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями, які затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Особи, винні у порушенні правил користування приміщеннями, санітарного утримання місць загального користування, сходових клітин, ліфтів, під'їздів, прибудинкової території несуть кримінальну, адміністративну та іншу відповідальність згідно чинного законодавства України (ст. 189 ЖК УРСР).

Відповідно до п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 14 січня 2009 року № 5 (5-2009-п) "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 08 жовтня 1992 року № 572 (572-92-п) ", якою затверджені Правила користування приміщеннями житлових будинків, власник (наймач, орендар) приміщень житлових будинків мають право на: переобладнання та перепланування житлових і підсобних приміщень, балконів і лоджій за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян, які проживають у будинку, гуртожитку, з дозволу власника будинку (квартири), власника гуртожитку (житлового приміщення у гуртожитку) та органу місцевого самоврядування, що видається в установленому порядку.

Згідно з п. п. 4, 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 січня 2006 року № 45 (45-2006-п) , власники квартир зобов'язані використовувати приміщення житлових будинків за призначенням, забезпечувати збереження жилих і підсобних приміщень квартир та технічного обладнання будинків. Переобладнання і перепланування жилих і підсобних приміщень власниками квартир може проводитись лише з метою поліпшення благоустрою квартири за відповідними проектами без обмеження інтересів інших громадян.

Відповідно до п. 1.4.6 Правил утримання жилих будинків та прибудинкової території, затверджених наказом Державного комітету України з питань житлово-комунального господарства від 17 травня 2005 року № 76 (z0927-05) , власник наймач (орендар) жилого будинку, жилого чи нежилого у житлового будинку приміщення, що припустив самостійне переобладнання або перепланування, зобов'язаний за свій рахунок привести це приміщення до попереднього стану.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, правильно виходив із того, що відповідачі не отримали письмового дозволу на спорудження спірної металевої конструкції на козирку вхідної групи виходу будинку № 21 на вул. Малишка у м. Києві, чим порушили вимоги Правил користування приміщеннями жилих будинків і прибудинковими територіями.

Також суд першої інстанції, із висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що відповідачі своїми діями обмежили права інших жителів на користування спільними приміщеннями багатоквартирного будинку та порушили санітарно-технічні вимоги і правила експлуатації будинку.

Розглядаючи справу, суди повно та всебічно дослідили наявні у справі докази, правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, в результаті чого ухвалили законні й обґрунтовані рішення.

Доводи касаційної скарги про те, що під час ухвалення рішення у даній справі суд помилково застосував положення ст. 152 ЖК УРСР в редакції до 23 травня 2015 року є безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів про те, що металева конструкція на козирку піддашка вхідної групи будинку на АДРЕСА_1 була встановлена після внесення змін до вказаного закону.

Інші доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують та зводяться до переоцінки доказів, що відповідно до ч. 1 ст. 335 ЦПК України на стадії перегляду справи в касаційному порядку не передбачено.

Вищенаведене дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга підлягає відхиленню, а ухвалені у справі судові рішення - залишенню без змін, з підстав, передбачених ст. 337 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ