розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року та рішення апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2016 року,

У грудні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, вимоги якого під час розгляду справи уточнила та остаточно просила стягнути з ОСОБА_4 на свою користь заборгованість за договором купівлі-продажу від 28 січня 2014 року частини квартири № АДРЕСА_1 у сумі 111 036 грн 63 коп., що еквівалентно 4 648,86 доларів США, а також судовий збір у сумі 1 110 грн 37 коп.

Свої вимоги обґрунтовувала тим, що 28 січня 2014 року між нею та відповідачем укладено договір купівлі-продажу № 132, згідно з яким вона продала відповідачеві належну їй на праві власності Ѕ частини квартири № АДРЕСА_1 за узгодженою сторонами ціною 63 944 грн, що було еквівалентно 8 тис. доларів США. У день підписання угоди позивач отримала від відповідача 4 тис. грн, що було еквівалентно 500 доларам США. Решту коштів у сумі 59 944 грн відповідач зобов'язався сплатити частками, а саме: до 10 серпня 2014 року - 23 979 грн, до 10 лютого 2015 року - 23 979 грн, до 10 червня 2015 року - 11 989 грн 50 коп. За домовленістю сторін розрахунок за продану частину квартири повинен бути здійснений у сумі, не менше ніж еквівалент 8 тис. доларів США, за офіційним курсом Національного банку України на момент повного розрахунку. Зазначила, що відповідач порушив взяті за договором зобов'язання, сплатив їй лише 59 947 грн 50 коп., що було еквівалентно 2 851,14 доларів США, хоча повинен був сплатити суму, еквівалентну 7 500 доларів США. Таким чином, відповідач сплатив позивачу загальну суму, еквівалентну 3 351,14 доларів США, а не 8 тис. доларів США, як це передбачено договором, тому, на думку позивача, за відповідачем рахується заборгованість у сумі 111 036 грн 63 коп., що еквівалентно 4 648,86 доларів США.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 98 310 грн 76 коп. та судовий збір у сумі 983 грн 76 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Харківської області від 13 червня 2016 року змінено рішення суду першої інстанції, позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 заборгованість у сумі 109 934 грн 84 коп. та судовий збір у сумі 1 099 грн 35 коп.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення судів першої й апеляційної інстанцій, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції, обґрунтовуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню з огляду на таке.

З урахуванням вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції. Справа розглядається в апеляційному суді за правилами, встановленими для розгляду справи судом першої інстанції, з винятками і доповненнями, встановленими законом.

Проте рішення судів першої й апеляційної інстанцій не відповідають зазначеним нормам процесуального права.

Задовольняючи частково зазначений позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не виконав належним чином взятих за договором зобов'язань щодо сплати у повному обсязі обумовленої договором суми за придбану частку квартири у розмірі, не менше ніж еквівалент 8 тис. доларів США за офіційним курсом Національного банку України на момент повного розрахунку, таким чином, залишок несплаченої позивачу суми становить 4 637,30 доларів США, що станом на 08 червня 2015 року (день сплати платежу) було еквівалентно 98 310 грн 76 коп.

Змінюючи рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив із того, що визначений розмір боргу у сумі 4 648,86 доларів США станом на час звернення до суду із позовом станом на 03 грудня 2015 року, як просив позивач, еквівалентний 109 934 грн 84 коп., за офіційним курсом в іноземній валюті, обумовленій сторонами зобов'язання, тобто на день подання позову, а не на день проведення платежу із повернення відповідачем позичених нею коштів, що, на думку суду, не суперечить нормам ст. 11 ЦПК України та ч. 2 ст. 533 ЦК України.

Однак із вказаними висновками неможливо погодитися виходячи з наступного.

Завданням цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ для захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ст. 1 ЦПК України).

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 15 ЦК України та ст. 3 ЦПК України.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України (ст. 4 ЦПК України).

За змістом ст. 10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Згідно зі ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Зокрема, ч. 3 ст. 61 ЦПК України установлено, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Статтею 57 ЦПК України установлено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Судами установлено, що згідно з п. 2.1 договору купівлі-продажу Ѕ частини квартири № АДРЕСА_1 продаж частини квартири, яка є предметом цього договору, вчиняється за узгодженою між сторонами ціною і складає 63 944 грн, що на день підписання цього договору за офіційним курсом Національного банку України становить 8 тис. доларів США. Продавець отримала від покупця грошові кошти у сумі 4 тис. грн на момент підписання та нотаріального посвідчення цього договору. Решту коштів у сумі 59 944 грн покупець сплачує продавцю наступним чином: до 10 серпня 2014 року - 23 979 грн, до 10 лютого 2015 року - 23 979 грн, до 10 червня 2015 року - 11 989 грн 50 коп. (а. с. 7-9).

Таким чином, на момент підписання та нотаріального посвідчення вказаного договору продавець отримала від покупця грошові кошти у сумі саме 4 тис. грн, а не 500 доларів США, як вважали суди.

Разом із тим обумовлений сторонами графік сплати платежів містить суми до сплати теж в гривнях.

Крім того, у справі на а. с. 14-30, 64-66 знаходяться копії судових рішень, ухвалених у справах за позовами ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення боргу, в яких, зокрема, заявлялися позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат на підставі ст. 625 ЦК України, однак суди усупереч вимогам ст. ст. 10, 60, 61, 212 ЦПК України не надали належної оцінки зазначеним у вказаних рішеннях обставинам, чим порушили норми процесуального права щодо повноти установлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

Так, рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 27 жовтня 2014 року (а. с. 14-16) установлено, що валютою зобов'язання є гривня, проте відмовлено у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у сумі 14 498 грн 93 коп. на підставі ст. 625 ЦК України, оскільки на день розгляду справи не настав момент повного розрахунку.

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 15 січня 2015 року задоволено частково позов ОСОБА_3 і стягнуто з ОСОБА_4 на її користь, у тому числі й інфляційні втрати у сумі 1 685 грн 33 коп. (а. с. 20-22).

Рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 04 березня 2015 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Харківської області від 22 квітня 2015 року, задоволено частково позов ОСОБА_3 і стягнуто з ОСОБА_4 на її користь, у тому числі й інфляційні втрати у сумі 1 031 грн 10 коп. (а. с. 24-30).

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 1 Закону України від 03 липня 1991 року № 1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Державним комітетом статистики України, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, а іноземна валюта, яка була предметом договору, індексації не підлягає.

Норми ч. 2 ст. 625 ЦК України щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.

Такого висновку дійшов Верховний Суд України у постанові від 27 січня 2016 року у справі № 6-771цс15, а згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права. Суд має право відступити від правової позиції, викладеної у висновках Верховного Суду України, з одночасним наведенням відповідних мотивів.

Крім того, зі справи вбачається, що рішенням Червонозаводського районного суду м. Харкова від 23 липня 2015 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення простроченої заборгованості станом на 11 лютого 2015 року у сумі 23 979 грн, оскільки, як зазначив суд, відповідачем ОСОБА_4 виконані всі зобов'язання перед позивачем ОСОБА_3 (а. с. 64-66).

Установлено, що відповідно до нотаріально посвідченої заяви ОСОБА_3 від 08 червня 2015 року вона отримала від ОСОБА_4 63 573 грн 23 коп., які він повинен був сплатити за договором купівлі-продажу Ѕ частини вказаної квартири.

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 15 червня 2015 року за ОСОБА_4 зареєстровано право власності на Ѕ частини квартири № АДРЕСА_1.

Разом із тим, як вбачається із п. 4.7 вищевказаного договору купівлі-продажу, права на нерухоме майно, що є предметом цього договору, виникають у покупця відповідно до ст. 334 ЦК України та ст. 3 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" з дня такої реєстрації, яка відбудеться після повного розрахунку між сторонами, про що свідчитиме відповідна нотаріально засвідчена заява продавця.

Однак вищевказаних обставин суди не дослідили та не надали їм належної правової оцінки у поєднанні з іншими доказами усупереч вимогам ст. 212 ЦПК України, яка передбачає, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності; результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Отже, усупереч вимогам ст. ст. 212- 215 ЦПК України суди першої й апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права, що призвело до неможливості встановити фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, що призвело до неправильного вирішення справи.

Виходячи з викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, а ухвалені у справі рішення судів першої й апеляційної інстанцій - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.