розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк", ОСОБА_4, третя особа - ОСОБА_5, про визнання недійсним договору, за касаційною скаргою представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, на ухвалу апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року,

У серпні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з указаним вище позовом до публічного акціонерного товариства "ОТП Банк" (далі - ПАТ "ОТП Банк"), ОСОБА_4, у якому просив визнати недійсними: договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № RML-008/414/2006 від 2 червня 2006 року, укладений 12 листопада 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4, договір про відступлення права вимоги за договором іпотеки № РRML-008/414/2006 від 6 червня 2006 року, укладений 12 листопада 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4

В ході розгляду справи позивач подав заяву про залишення позову без розгляду у частині позовних вимог про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги за договором іпотеки № РRML-008/414/2006 від 6 червня 2006 року, укладеного 12 листопада 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4

Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 27 жовтня 2014 року позов у цій частині залишено без розгляду.

Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № RML-008/414/2006 від 2 червня 2006 року, укладений 12 листопада 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа в апеляційному порядку переглядалася судами неодноразово.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

12 травня 2016 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, подано апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 8 червня 2016 року відмовлено у прийнятті та повернуто апеляційну скаргу заявнику.

У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції виходив із того, що представник ОСОБА_6 - ОСОБА_7, не має передбаченого положеннями ст. 292 ЦПК України права на апеляційне оскарження, оскільки вона не брала участі у справі, суд не вирішував питання про її права та обов'язки.

Проте погодитися з таким висновком апеляційного суду не можна.

Установлено, що рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року визнано недійсним договір про відступлення права вимоги за кредитним договором № RML-008/414/2006 від 2 червня 2006 року, укладений 12 листопада 2013 року між ПАТ "ОТП Банк" та ОСОБА_4 Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Справа в апеляційному порядку переглядалася судами неодноразово.

Ухвалою апеляційного суду м. Києва від 12 травня 2016 року рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Також 12 травня 2016 року представником ОСОБА_6 - ОСОБА_7, подано апеляційну скаргу на рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 30 січня 2015 року.

Згідно із пунктом 8 ч. 3 ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства в Україні є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом.

Конституційний Суд України у Рішенні від 11 грудня 2007 року № 11-рп/2007 (va11p710-07) зазначив, що реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 мотивувальної частини).

Конституційні гарантії захисту прав і свобод людини і громадянина в апеляційній та касаційній інстанціях конкретизовано в главах 1, 2 розділу V ЦПК України (1618-15) , де врегульовано порядок і підстави для апеляційного та касаційного оскарження рішень і ухвал суду в цивільному судочинстві.

Відповідно до ч. 1 ст. 292 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їх права та обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

За змістом зазначеної статті право на апеляційне оскарження мають особи, які не брали участі у справі, проте ухвалене судове рішення завдає їм шкоди, що виражається у несприятливих для них наслідках.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року у справі № 6-885цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для судів.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у прийнятті апеляційної скарги представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, не звернув уваги на доводи про те, що рішення суду першої інстанції стосується прав та обов'язків ОСОБА_6, оскільки нею за грошові кошти придбано у власність майно, що було предметом іпотеки та забезпечувало виконання зобов'язань позивача ОСОБА_3 перед ПАТ "ОТП Банк" за кредитним договором, заміна сторони за яким оспорюється ОСОБА_3 у даній справі. Крім того, фактично погашення кредитної заборгованості на підставі оспорюваного договору було здійснено за рахунок коштів ОСОБА_6

Таким чином, висновок суду апеляційної інстанції про відсутність у представника ОСОБА_6 - ОСОБА_7, права на оскарження рішення суду першої інстанції на тій підставі, що суд не вирішував питання про її права та обов'язки, є передчасним, суперечить змісту ст. 292 ЦПК України.

Згідно із ч. 2 ст. 342 ЦПК України, розглянувши касаційну скаргу на ухвалу суду, суд касаційної інстанції скасовує ухвалу і передає питання на новий розгляд до суду першої або апеляційної інстанції, якщо було порушено порядок, встановлений для його вирішення.

Ураховуючи викладене, оскаржувана ухвала апеляційного суду не може вважатись законною та підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ст. ст. 336, 342 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ