головуючого суддів: Демяносова М.В., Іваненко Ю.Г., Маляренка А.В., Леванчука А.О., Ступак О.В., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6 ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність, за касаційною скаргою уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 березня 2016 року,

У березні 2014 року Публічне акціонерне товариство "Дельта Банк" (далі - ПАТ "Дельта Банк") звернулося до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що 16 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство "УкрСиббанк" (далі - ПАТ "УкрСиббанк"), та ОСОБА_6 було укладено договір споживчого кредиту на суму 110 тис. євро, що згідно з курсом Національного банку України складало 755 220 грн 51 коп., під 14 % річних.

Цього ж дня на забезпечення виконання кредитного зобов'язання ОСОБА_6 згідно з двома договорами іпотеки передав банку належні йому на праві власності квартири № № АДРЕСА_1.

08 грудня 2001 року між ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" було укладено договір купівлі-продажу права вимоги за вищевказаним кредитним договором та договорами іпотеки, відповідно до яких новим кредитором позичальника є позивач.

Оскільки відповідач порушив умови кредитного договору і допустив заборгованість у розмірі 187 920,05 євро, що згідно з курсом Національного банку України становить 2 023 555 грн 05 коп., позивач просив звернути стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання за ним права власності на вказані квартири, що передбачено умовами договорів іпотеки.

Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року в задоволенні позовних вимог Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6 ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2015 року рішення районного суду змінено та відмовлено у задоволенні позову ПАТ "Дельта Банк" з інших правових підстав.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23 грудня 2015 року касаційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" в особі представника уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на здійснення тимчасової адміністрації публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Харківської області від 06 серпня 2015 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Рішенням Апеляційного суду Харківської області від 01 березня 2016 року рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у задоволенні позову Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" до ОСОБА_6 ОСОБА_7, треті особи: ОСОБА_8, Державна реєстраційна служба України, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі та набуття у власність з інших правових підстав.

У касаційній скарзі уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ "Дельта Банк" Кадиров В.В. просить скасувати судові рішення першої та апеляційної інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України (1618-15) ) рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що зі змісту преюдиційного рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 06 липня 2012 року, що набрало законної сили, вбачається, що договори іпотеки є неукладеними, оскільки вказаний у них опис предмета іпотеки виключає його ідентифікацію з жилими приміщеннями, що існували на дату укладання таких договорів, оскільки була одна квартира, а наразі вони є ізольованими, тобто реєстраційні дані квартир, вказані в договорах іпотеки від 16 вересня 2008 року, належать нерухомому майну, якого не існувало на дату укладання іпотечних договорів.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову, апеляційний суд виходив з того, що рішенням суду були вирішені питання про права та обов'язки ОСОБА_8, яка не була залучена до участі у справі у якості відповідача.

Проте з такими висновками судів першої та апеляційної інстанцій повністю погодитися не можна виходячи з наступного.

Як установлено судами попередніх інстанцій, 16 вересня 2008 року між Акціонерним комерційним інноваційним банком "УкрСиббанк", правонаступником якого є ПАТ "УкрСиббанк", та ОСОБА_6 укладено договір споживчого кредиту на суму 110 тис. євро, що згідно з курсом Національного банку України складало 755 220 грн 51 коп., під 14 % річних, для особистих потреб.

16 вересня 2008 року на забезпечення виконання своїх кредитних зобов'язань за двома укладеними договорами іпотеки ОСОБА_6 передав банку належні йому на праві власності однокімнатну квартиру № 111 та двокімнатну квартиру АДРЕСА_1.

08 грудня 2011 року ПАТ "УкрСиббанк" та ПАТ "Дельта Банк" укладений договір купівлі-продажу права вимоги за вищевказаним кредитним договором та договорами іпотеки.

Отже, згідно зі ст. ст. 512, 514 ЦК України кредитор у зобов'язанні замінений іншою особою і до нового кредитора, ПАТ "Дельта Банк", перейшли всі права первісного кредитора, ПАТ "УкрСиббанк", в існуючому зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

Відповідач ОСОБА_6 порушив умови кредитного договору і допустив заборгованість у розмірі 187 920,05 євро, що згідно з курсом Національного банку України становить 2 023 555 грн 05 коп.

Судами також установлено, що рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 06 липня 2012 року за ОСОБА_8 визнано право власності на 1/2 частини квартир № № АДРЕСА_1.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів сторін.

Статтею 60 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Частиною другою ст. 16 ЦК України передбачено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів судом може бути визнання права, у тому числі права власності на майно. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 3 ст. 33 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Згідно із ч. 3 ст. 36 Закону України "Про іпотеку" договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору, за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання в порядку, встановленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку".

Пунктами 4.3 договорів іпотеки від 16 вересня 2008 року між сторонами визначено, що іпотекодержатель за своїм вибором звертає стягнення на предмет іпотеки в один із перерахованих у цьому пункті способів, у тому числі шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань у порядку, установленому ст. 37 Закону України "Про іпотеку", що є відповідним іпотечним застереженням.

Відповідно до ч. 1 ст. ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки.

Згідно зі ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України, ч. 3 ст. 33, ст. 36, ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов'язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Зазначений висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду України, викладеній у постанові № 6-124 цс13 від 11 грудня 2013 року, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.

Разом з тим, відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч. 6 ст. 130 ЦПК України під час попереднього судового засідання суд уточнює позовні вимоги або заперечення проти позову; вирішує питання про склад осіб, які братимуть участь у справі тощо.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув та у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України належним чином не вирішив питання про склад осіб, які братимуть участь у справі, не залучив до участі у справі ОСОБА_8, як відповідача, оскільки вирішення питання звернення стягнення на її майно, може вплинути на її права та інтереси, а також порушивши вимоги частини четвертої статті 10, статті 57 ЦПК України, не з'ясував всіх фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору, та дійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні первісного позову.

Таким чином, оскільки суди не встановили фактичних обставин справи, від яких залежить її правильне вирішення, ухвалені у справі судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства "Дельта Банк" Кадирова Владислава Володимировича задовольнити частково.

Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 11 листопада 2014 року та рішення Апеляційного суду Харківської області від 01 березня 2016 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.