розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину дійсним та стягнення заборгованості, за касаційною скаргою ОСОБА_7 на рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07 квітня 2016 року,

У серпні 2015 року ОСОБА_6 звернувся до суду з указаним вище позовом, свої вимоги обґрунтовуючи тим, що 07 липня 2011 року ним у фізичної особи-підприємця ОСОБА_8 було придбано два баггі (засоби для спортивного пересування компактного відкритого типу, призначені для катання по пересіченій місцевості та/або трасах з штучно створеними перешкодами у рамках активного відпочинку) червоного та синього кольорів.

Зазначені баггі позивач вирішив продати відповідачу, з яким було досягнуто згоди про продаж та обумовлено всі істотні умови договору купівлі-продажу, зокрема ціну продажу - гривневий еквівалент 3 500 доларів США за курсом НБУ на день продажі за один засіб спортивного пересування.

Однак відразу укласти відповідний договір купівлі-продажу ОСОБА_7 відмовився, мотивуючи такі дії відсутністю інформаційних даних, необхідних для належного оформлення угоди, а саме даних власного ідентифікаційного номера та паспорту.

Сторони домовилися, що договір та акт-прийому передачі придбаних баггі буде підписано за місцем проживання відповідача під час фактичної передачі засобів спортивного пересування.

У вересні 2012 року за дорученням відповідача його знайомий ОСОБА_9 за два рази перевіз обидва баггі відповідачеві, які той прийняв без жодних зауважень до їх технічного стану. Але всупереч досягнутим домовленостям ОСОБА_7 не підписав та не повернув наданий йому позивачем проект договору купівлі-продажу, акт-прийому передачі ні водієві ОСОБА_9, ні позивачу.

У подальшому відповідач просив відстрочити йому строк платежу, неодноразово обіцяв у самі стислі терміни виплатити борг. У документальному оформленні факту купівлі-продажу постійно відмовляв.

За певний період часу ОСОБА_7 почав повністю ухилятися від будь-яких контактів з позивачем. Кілька разів відповідачу з приводу оплати боргу телефонувала дружина позивача, однак результату не було.

Позивач доручив своєму брату ОСОБА_10, який також мешкає в селищі Дубове, забрати у відповідача обидва баггі. Однак ОСОБА_7 кілька раз категорично відмовився повертати засоби спортивного пересування. До цього часу жодних дій з повернення боргу відповідач не вчинив.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просить визнати дійсним укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 договір купівлі-продажу засобів для спортивного пересування (баггі) та стягнути з ОСОБА_7 на його користь 147 882 грн боргу за фактично продані засоби для спортивного пересування (баггі), та 1 478,82 грн сплаченого судового збору.

Рішенням Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину дійсним та стягнення заборгованості відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Закарпатської області від 07 квітня 2016 року рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року скасовано.

Позов ОСОБА_6 до ОСОБА_7 про визнання правочину дійсним та стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_6 62 963 грн та 629,63 грн судового збору.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07 квітня 2016 року, залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Заслухавши доповідь судді Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, дослідивши матеріали цивільної справи, перевіривши наведені у касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню на таких підставах.

Відповідно до вимог ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що в установленому законом порядку договір купівлі-продажу спірних засобів для спортивного пересування (баггі) їх власником ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не укладався, а отже вимога позивача про визнання дійсним договору про купівлю-продаж засобів для спортивного пересування (баггі), укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 є безпідставною та такою, що не знайшла свого підтвердження належними доказами, а покази свідків є суперечливими та не можуть слугувати підставою вважати договір купівлі-продажу фактично укладеним у зв'язку з тим, що сторони дійшли згоди щодо всіх істотних умов договору. Оскільки укладення договору купівлі-продажу баггі не знайшли свого підтвердження, у задоволенні вимоги про стягнення із відповідача на користь позивача їх вартості, також відмовлено.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про часткове задоволення позову, апеляційний суд виходив з того, що відповідачем ОСОБА_7 визнано той факт, що в 2012 році позивач передав йому два засоби для спортивного пересування (баггі) для організації спільного спортивного бізнесу, які перебували у нього два роки, однак налагодити спільний бізнес не вдалося, тому відповідач в 2014 році нібито повернув спірні баггі позивачу третіх осіб. При цьому назвати дані третіх осіб та навести докази повернення спірних засобів для спортивного пересування відповідач не зміг, тобто повернення баггі позивачу нічим не доведено і в даний час вони продовжують перебувати у відповідача.

Оскільки належними та допустимими доказами не доведено, що сторони уклали договір купівлі-продажу та домовилися про вартість баггі в сумі 3 500 дол. США за кожний, а матеріали справи містять накладну про придбання спірних баггі вартістю 31 482 грн за штуку, то колегія судів апеляційного суду вважала, що на користь позивача слід стягнути з відповідача вартість спірних засобів для спортивного пересування в загальній сумі 62 963 грн.

Проте з висновком апеляційного суду повністю погодитись не можна.

Як установлено судами попередніх інстанцій, із накладної від 07 липня 2011 року № 79 та договору купівлі-продажу від 07 липня 2011 року вбачається, що ОСОБА_6 придбав у приватного підприємця ОСОБА_8 два засоби для спортивного пересування (баггі) по ціні 31 482 грн кожний, на загальну суму 62 963 грн.

Із прослуханого в судовому засіданні першої інстанції звукозапису двох телефонних розмов відомо, що невідома жінка просила чоловіка на ім'я ОСОБА_7 повернути баггі.

Відповідно до ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. ст. 303, 304 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Так, статтею 41 Конституції України передбачає непорушність права приватної власності. Непорушність права власності полягає в його недоторканності, а водночас і в недоторканності самого майна власника. Всі особи мають утримуватись від безпідставного заволодіння майном власника та завдання йому шкоди. Не допускається також протиправне позбавлення права власності або обмеження в його здійсненні.

Статтею 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства. Отже, обєктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, саме вони є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту. Такі способи захисту передбачені відповідно статтею 16 ЦК України.

За змістом ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлено судом.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі продажу одна сторона передає майно у власність другій стороні, а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно і сплатити нього певну суму.

За загальним правилом відповідно до вимог ст.ст. 657, 658 ЦК України договір купівлі продажу укладається в письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації. Право продажу належить власнику майна.

Відповідно до ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з ст. 208 ЦК України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного доходів громадян, крім правочинів, передбачених ч. 1 ст. 206 ЦК України.

Апеляційний суд вищевикладеного не врахував, не взяв до уваги, що в установленому порядку договір купівлі-продажу спірних засобів для спортивного пересування (баггі) їх власником ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не укладався та ухвалив рішення, яке ґрунтується на припущеннях.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції апеляційний суд припустився помилки у застосуванні процесуального закону, у зв'язку із чим рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Закарпатської області від 07 квітня 2016 року скасувати, рішення Тячівського районного суду Закарпатської області від 13 жовтня 2015 року залишити в силі.