Колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

Демяносова М.В.,

Іваненко Ю.Г.,

Леванчука А.О.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 до ОСОБА_9 про розірвання договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в особі їх представника ОСОБА_10 на рішення апеляційного суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року,

У червні 2016 року ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 звернулися до суду із вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що 26 квітня 2016 року вони звернулися до орендаря на підставі п. 13 договору з пропозицією перегляду і зміни його умов в частині орендної плати до величини, обчисленої з урахуванням проведеної індексації нормативної грошової оцінки землі згідно чинному законодавству та запропонували йому в строк до 15 травня 2016 року підготувати й підписати відповідні додаткові угоди. Проте відповідачем не повідомлено їх про прийняте рішення, у зв'язку з чим позивачі вважають, що договір підлягає розірванню.

Позивачі просили розірвати договір оренди землі від 02 листопада 2010 року, зареєстрований відділом Держкомзему у Цюрупинському районі Херсонської області 05 квітня 2011 року за № 652500004000015, укладений між позивачами та відповідачем.

Рішенням Цюрупинського районного суду Херсонської області від 24 жовтня 2016 року позов ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 задоволено.

Розірвано договір оренди земельної ділянки загальною площею 52,41 га, укладений 02 листопада 2010 року між ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, та зареєстрований відділом Держкомзему у Цюрупинському районі Херсонської області.

Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Рішенням апеляційного суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року рішення Цюрупинського районного суду Херсонської області від 24 жовтня 2016 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в особі їх представника ОСОБА_10 просять скасувати рішення апеляційного суду, мотивуючи свою вимогу порушенням судом норм процесуального права й неправильним застосуванням норм матеріального права, та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. ХІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню з огляду на наступне.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог апеляційний суд указував на те, що на час звернення позивачів до суду сторони продовжували виконувати умови укладених договорів про що свідчать дії оплати та прийняття орендної плати, при цьому між сторонами виник спір щодо розміру орендної плати, однак таких позовних вимог заявлено не було.

Згідно ст. 15 Закону України "Про оренду землі", істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Однак, ст. 32 Закону України "Про оренду землі", встановлено, що договір оренди землі достроково припиняється шляхом його розірвання саме за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов'язків, передбачених статтями 24 і 25 цього Закону та умовами договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 652 ЦК України якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Отже, у силу вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, позивач має довести підстави для розірвання договорів, передбачені ст. ст. 651, 652 ЦК України.

Апеляційним судом установлено, що відповідно п. 13 договору сторони дійшли згоди про можливість перегляду один раз у три роки розміру орендної плати, при цьому п.36 угоди зміна до умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін.

Розмір орендної плати станом на час звернення позивачів до суду не переглядався.

Надсилаючи пропозицію про зміну розміру орендної плати, позивачі поклали обов'язок на орендодавця здійснити самостійно розрахунок розміру орендної плати.

У подальшому звернулись до Головного Управління Держгеокадастру у Херсонській області для визначення вартості належних їм земельних ділянок з метою визначення відповідно розміру орендної плати.

18 липня 2016 року власники земельних ділянок прийняли від орендаря орендну плату в розмірі 6 тис. грн, яка становила 3 тис. грн орендної плати за договором від 02 грудня 2010 року та 3 тис. грн за додатковою угодою.

При цьому зазначили про відсутність претензій, що свідчить про погодження розміру орендної плати, запропонованої відповідачем у період 2016 року.

Додатково, сторони стверджують про відсутність заборгованості по орендній платі.

У вересні 2016 року відповідачем направлені на адресу орендодавців додаткові угоди з визначенням розміру орендної плати.

Частиною 1 ст. 11 ЦПК України передбачено, що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Отже, встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення апеляційного суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права при його ухваленні та в основному зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці.

Керуючись ч. 3 ст. 332 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в особі їх представника ОСОБА_10 відхилити, рішення апеляційного суду Херсонської області від 01 грудня 2016 року залишити без змін.