Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у складі:

головуючого Луспеника Д.Д.,

суддів: Журавель В.І., Закропивного О.В.,

Хопти С.Ф., Штелик С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, третя особа - служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини; за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи: служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_5, ОСОБА_6, про визначення місця проживання дитини, за касаційною скаргою представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року,

У лютому 2016 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним вище позовом, посилаючись на те, що з березня 2014 року вона та відповідач почали проживати однією сім'єю без реєстрації шлюбу. ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_7 На дату народження сина позивач постійно проживала із відповідачем, тому місце проживання дитини було зареєстроване за адресою: квартира АДРЕСА_1. З 16 серпня 2015 відповідач, зловживаючи алкогольними напоями, почав проявляти агресію по відношення до позивача, в тому числі неодноразово виганяв її з квартири. 22 грудня 2015 відповідач примусово виставив позивача за межі квартири та, погрожуючи фізичним насильством, заборонив повертатися для подальшого спільного проживання. При цьому відповідач всупереч волі матері залишив дитину у своїй квартирі і категорично відмовляється її повернути. ОСОБА_4 ігнорує необхідність годування малолітньої дитини грудним молоком, що може мати негативний вплив на її здоров'я. 11 січня 2015 року служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації на неодноразові звернення позивача листом повідомила про вжиті заходи та рекомендувала звернутися до суду для вирішення питання стосовно місця проживання дитини.

У березні 2016 року ОСОБА_4 звернувся до суду з указаним вище зустрічним позовом, посилаючись на те, що з березня 2014 року перебував з відповідачкою у цивільному шлюбі. ОСОБА_3 самостійно без жодного примусу покинула малолітнього сина з ним. Зазначає, що він самостійно за участю рідної сестри ОСОБА_6 та своєї матері ОСОБА_5 виховує сина. Малолітній син ОСОБА_7 проживає та зареєстрований за місцем його проживання. Він категорично не згоден, щоб син проживав з матір'ю, оскільки вона не має постійного доходу та матеріального забезпечення умов проживання сина, мешкає в орендованих квартирах, які не облаштовані у повному обсязі всім необхідним для розвитку дитини, його навчання. З самого дитинства він постійно піклується про дитину, допомагає матеріально: купує одяг, регулярно відводить його на профілактичні огляди до педіатра, у зв'язку з чим дитина здорова, фізично та розумово розвинута. Відповідач має можливість забезпечити дитині належні умови проживання, повною мірою займається його вихованням, чого ОСОБА_3 забезпечити не в змозі. Разом з тим, жодних перешкод для спілкування відповідачки з сином він не чинить та сприятиме тому, щоб вони спілкувалися та дитина не була позбавлена материнської турботи. Вказував на те, що ОСОБА_3 та представник служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації його обмовляють та він не зловживає спиртними напоями, працює, має позитивну характеристику та добре ставиться до сина. Крім того, він проживає разом з сестрою, яка не працює та мамою, яка перебуває на пенсії та вони допомагають йому у догляді за дитиною. Просив зустрічний позов задовольнити.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 12 травня 2016 року вказаний зустрічний позов ОСОБА_4 прийнято до спільного розгляду із позовом ОСОБА_3 про визначення місця проживання дитини.

Рішенням Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року, позов ОСОБА_3 задоволено.

Визначено місце проживання дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_3 Зобов'язано відібрати ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, у батька ОСОБА_4 та передати матері ОСОБА_3 У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

У поданій касаційній скарзі представник ОСОБА_4 - ОСОБА_6, просить скасувати судові рішення, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, і направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Відповідно до п. 6 розд. XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України від 2 червня 2016 року № 1402-VIII "Про судоустрій і статус суддів" (1402-19) Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ діє в межах повноважень, визначених процесуальним законом, до початку роботи Верховного Суду та до набрання чинності відповідним процесуальним законодавством, що регулює порядок розгляду справ Верховним Судом.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому Цивільним процесуальним кодексом України (1618-15) від 18 березня 2004 року.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 та відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4, виходив із того, що відповідно до положень ст. 6 "Декларації прав дитини" Генеральної Асамблеї ООН від 20 листопада 1959 року малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю. Судом не встановлено будь-яких обмежень або протипоказань ОСОБА_3, як матері малолітньої дитини на виконання нею батьківських обов'язків. Жодних фактів, що залишення дитини з матір'ю буде суперечити її інтересам не встановлено. Докази щодо зловживання позивачем спиртними напоями, чи наркотичними засобами відсутні.

Колегія суддів вважає, що такі висновки суду першої та апеляційної інстанцій є правильними, ґрунтуються на нормах матеріального права та узгоджуються з нормами процесуального права.

Судами установлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками малолітнього ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, про що свідчить свідоцтво про народження від 11 березня 2015 року, видане відділом реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції у м. Києві.

З грудня 2015 року сторони по справі стали проживати окремо, при цьому, малолітній ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, залишився проживати з батьком ОСОБА_4 у квартирі АДРЕСА_1, без погодження з матір'ю ОСОБА_3

Наявність спору стосовно місця проживання дитини та наявність перешкод у спілкуванні матері з дитиною підтверджуються зверненнями до правоохоронних органів та результатами розгляду цих звернень в період з 11 вересня 2015 року по 2 лютого 2016 року. З висновків Деснянського РУГУ МВС України в м. Києві та ДІМ Ржищівського МВС Кагарлицього РВ ГУМВС України в Київській області убачається, що ОСОБА_7 не бажає віддавати дитину ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, матері ОСОБА_3

Згідно із актом обстеження умов проживання від 29 грудня 2015 року, складеним службою у справах дітей Деснянської районної у м. Києві державної адміністраці., житло де проживає батько з дитиною складається з чотирьох кімнат. Для дитини створені умови щодо утримання та виховання. Разом з ОСОБА_4 та малолітнім ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, в квартирі проживає чотири особи, а саме: ОСОБА_5 - мати ОСОБА_4, ОСОБА_6 - сестра ОСОБА_4, ОСОБА_9 - син ОСОБА_10, що не заперечується жодною із сторін у судовому засіданні та підтверджується відповідним актом обстеження умов проживання.

Актом обстеження умов проживання від 14 січня 2016 року, а саме: квартири АДРЕСА_2, установлено, що за вказаною адресою проживають: ОСОБА_3, ОСОБА_11, ОСОБА_12 Вказане житло складається з двох кімнат. На час перевірки умови проживання задовільні, створені умови проживання для малолітніх дітей. Негативних проявів не виявлено, порушень прав дитини не виявлено.

Таким чином, суди дійшли правильного висновку про те, що за обома адресами проживання батьків, матері та батька створені всі необхідні умови для проживання дитини.

Згідно з ч.ч. 5, 6 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитись з таким висновком, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.

Відповідно до висновку служби у справах дітей Деснянської районної в м. Києві держаної адміністрації від 6 червня 2016 року щодо визначення місця проживання малолітньої дитини служба вважає за доцільне проживання малолітньої дитини ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_2, разом з матір'ю ОСОБА_3, на підставі рішення комісії з питань захисту прав дитини.

Згідно зі ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і обов'язків і не звільняє від обов'язків щодо дитини.

Відповідно до ч. 1 ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Принципом 6 Декларації з прав дитини визначено, що дитина для повного та гармонійного розвитку її особистості потребує любові та розуміння. Вона повинна, коли це можливе, рости під опікою та під відповідальністю своїх батьків та у всякому випадку в атмосфері любові та моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків коли мають місце виключні обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.

У п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 року № 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України" (v0016700-98) судам роз'яснено, що, вирішуючи спори між батьками, які проживають окремо (в тому числі в одній квартирі), про те, з ким із них і хто саме з дітей залишається, мають виходити із рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, повинні постановити рішення, яке відповідало б інтересам дітей. При цьому суд враховує, хто з батьків виявляє більшу увагу до дітей і турботу про них, їхній вік і прихильність до кожного з батьків, особисті якості батьків, можливість створення належних умов для виховання, маючи на увазі, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дітей.

Таким чином, висновок судів про те, що проживання дитини з матір'ю відповідає її інтересам, а також із відсутності виняткових обставин розлучати дитину з матір'ю, є правильним.

Доводи касаційної скарги висновків суду першої та апеляційної інстанцій не спростовують.

Відповідно до ч. 1 ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судом повно та всебічно з'ясовано дійсні обставини справи, надано належну оцінку зібраним у ній доказам, ухвалено законні й обґрунтовані рішення, подану касаційну скаргу слід відхилити, а оскаржувані рішення залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ

Касаційну скаргу представника ОСОБА_4 - ОСОБА_6, відхилити.

Рішення Деснянського районного суду м. Києва від 14 червня 2016 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 11 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.